наш синьо-жовтий стяг над азовсталлю у львові таксі дорожчає | моrський
наш синьо-жовтий стяг над азовсталлю
у львові таксі дорожчає ближче до комендантської
дарквейв з колонок розноситься по маямі, тобто квартирою не своїх родичів на мазепи, яку називаю домом
телефон миготить оновленнями по вибухах у всіх рідних містах: ппо чи прильоти
life doesn't discriminate
between the sinners and the saints
and if there's a reason I'm still alive
when so many have died
then
жінки в афганістані відтепер чи в бурці з прорізом для очей, чи не виходять із дому
новий наказ бойовиків «талібану»
жінки в іспанії зовсім скоро у щомісячні менструальні відпустки
новий урядовий план
жінки-вартові маріуполя співають гучніше сонця зі зброєю у зубах
нічого нового?
пустопорожня бляшанка цієї вашої західної культури грюкотить безнадією
ні реп, ні поезія, ні мамина колискова
лише вічний драматичний театр з крейдяними дітьми
кінбурн горить разом з недопитою минулого літа чашкою кави зі згущиком
на личаківській богдан з харкова підкурює мою самокрутку:
«ракетные удары — терпимо, но гудение истребителей это пиздец»
саша з покровська жмуриться на львівському сонці:
«самое дерьмовое — негатив, сразу поделились все в городе, кто за «днр», кто за украину»
володя із соледара тримає манюню люду за руку
люда грається моїм волоссям, каже, що львів красивий, бо тут не стріляють
and if there's a reason I'm still alive
when so many have died
then
як зібрати ці осколки світу довкола, не порізавши руки?
склеїти ці уламки азійської ДНК, залишки європейських псевдоінтелектуальних ілюзій, відголоски українського крику, жаги свободи і болю
і вловити свій голос
?
I used to think that all my feelings are of utmost importance
and all I needed to do is wrap them в гарненькі, в'їдливі образи
а тепер вчусь відчувати заново
доки російські діти розтягують на брелки усмішки українських військових
школяр з маріуполя каже: «вы приезжайте к нам в гости, города нет, но море осталось»
доки майбутнього не існує, лютий застиг в кишенях, а вже посивіли кульбаби
я спускаюся під будинок зайняти чергу
кажуть, нині ховали хлопця з третього поверху, привезли з-під ізюма
«коли вже привезуть молоко?», — хреститься пані за спиною
за заплющеними очима я міцно і затишно сплю у ліжку серед поля волошок
замість лелек над головою — російський винищувач
з пілотом, що їсть своє серце
причмокує й радісно шкіриться вкраденим променям сонця
