Народні повір’я та забобони Що не село, то своє повір’я. Нар | Я родом з УКРАЇНИ - my Ukraine
Народні повір’я та забобони
Що не село, то своє повір’я.
Народний світогляд українців має три основні історичні шари: демонологічний, міфологічний та християнський. Перший більш глибинний, притаманний найдавнішим часам, коли люди персоніфікували як надзвичайні природні явища, так і конкретні предмети оточуючого світу, вбачаючи в них демонів. Другий шар зароджувався із появою владних суспільних структур, які потребували належного освячення. В основі цього шару лежало обожнювання природних, переважно небесних, стихій, уособлених в образах богів. Система уявлень про богів — міфологія — вже відтворює їх певну іерархічність, виділяючи головних богів і богів другорядних. Християнська релігія абсолютизувала цю іерархічність, разом із тим намагаючись якщо не зруйнувати стару світоглядну систему, то максимально пристосувати її до своїх потреб. Результатом такого протиборства ідей став релігійний дуалізм (двовір’я), котрий відчувається й нині. Сповідуючи ту або іншу християнську віру, ми, як правило, залишаємося язичниками: віримо в упирів, русалок, лісовиків тощо. І це природно, бо в основі сучасних вірувань лежить могутній шар архаїчних демонологічних уявлень. Українські народні повір’я та легенди з яскравим свідченням всього сказаного. Вони еклектичні, багатошарові, дивовижні, захоплюючі… Таких прикладів безліч. Українська література насичена всілякими народними повір’ями, прикметами й забобонами — яскравими, самобутніми, надзвичайно цікавими.
А ви знаете, що буде, коли розсипати сіль? А чому не можна їсти з ножа, лизати макогона, махати за столом ногами, подавати щось через поріг, показувати на жабу пальцем, руйнувати лелече гніздо, утиратися з кимось одним рушником? Чому на свята прийнято робити те чи інше? Іноді ми навіть не задумуємося над цими “чому?”, настільки міцно вони ввійшли в наш побут. Кожна людина з дитинства й до старості перобувас в полоні традиційних уявлень народу, висловлених у піснях, казках, легендах і переказах, прислів’ях та приказках, загадках, прикметах і повір’ях. На повір’я переважно дивляться, як на забобон, “дурну” (погану) прикмету, пережиток у “свідомості окремих людей”. Чи так це насправді? Невже все те, у що вірили наші давні предки, ми маємо відкинути як непотріб, не вартий уваги? Що ж таке повір’я? Коли вони виникли? Чому й досі живуть, хвилюють свідомість наших сучасників, беруть помітну участь у творенні людських доль?
