Дні тижня Понеділок Воно як трапиться: коли середа, а коли і | Я родом з УКРАЇНИ - my Ukraine

Дні тижня

Понеділок

Воно як трапиться: коли середа, а коли і п’ятниця.

Понеділок віддавна вважався важким днем, нещасливим святом відьом і русалок. Цього дня не рекомендувалося починати якусь нову велику роботу, а також білити хату, прясти, виїжджати в далеку дорогу (цікаво, що подібне повір'я існує в англійців: якщо в понеділок вийде пароплав (корабель) у море, то неодмінно потоне; мити голову, одягати чисту сорочку, взагалі перевбиратися тощо.
На Україні існував звичай “понеділкування”. Його коріння сягає глибокої давнини (можливо, ще доби матріархату), він полягає ось у чому. Перед тим як дати згоду на заручини, дівчина, до якої парубок засилав сватів, запитувала, чи дозволяє він їй понеділкувати. Якщо звучала відмова, то дівчина мала повне право відмовити сватам, тобто “дати гарбуза”. Це походить ще від самобутнього традиційного звичаю молодих заміжніх жінок понеділкувати — раз на тиждень, у понеділок, збиратися в чиїйсь оселі та готувати смачні страви, колективно прясти шити, вишивати тощо. Цей обряд був для молодого жіноцтва конче необхідний.

Різкий перехід од дівування до суворого родинного життя відповідно впливав і на психічний стан, адже дівчата в давнину виходили заміж досить рано — в 14 – 16 років, у них ще були живі спогади про дівування: вечорниці та досвітки, танці, різноманітні забави, багатьом кортіло ще погуляти, але, за традицією, заміжнім уже заборонялося відвідувати молодіжні гулі. Недарма ж мовиться: “Заміж вийшла — світ собі зав’язала”.  Для того щоб пом’якшити цей крутий життєвий злам, звичаєва правова форма й виробила вельми цікавий і практичний обряд “понеділкування”, котрий давав змогу поступово ввійти в статус жіноцтва. Зібравшись у своє товариство, молодиці ділилися родинними клопотами, першими подружніми негараздами; передавали одна одній господарські навички, кулінарний досвід, а також торкалися сфери інтимного життя, передчуттів майбутнього  материнства…  Цей день був найкращою віддушиною перших шлюбних місяців молодих жінок.

Народний звичай забороняв одвідувати “понеділкування” чоловікам і свекрухам. Коли ж молодиці дорікали, вона нагадувала дану чоловіком обітницю  — дозвіл на “понеділкування”. Якщо ж чоловік не дотримував свого слова, дружина залишала за собою право розірвати шлюб. Цей обряд, що тривав протягом м’ясниць і Великого посту, підтверджує високий суспільний статус жінки в Україні.

Перший понеділок Великого посту також має цілий ряд обрядодійств. Гарячих страв не готували, а лише пекли пісні коржі із житнього борошна — жиляники. Звідси назва — килавий понеділок.  У давнину селяни збиралися в корчмі й полоскали зуби горілкою від “скоромного” — залишків масних страв у порожнині рота. Звідти жилавий понеділок називали ще полоскозубним. Віру у “важкість” понеділка в Україні можна пояснити й конкретними історичними обставинами. Зокрема, після впровадження на Русі християнства наприкінці IX століття великий князь київський Володимир наказав усім новохрещеним з’являтися в неділю до храму на молитву, а тих, хто уникав храму, жорстоко карали саме в понеділок. Ще навіть у XVIII столітті селян, які були відсутні під час недільної відправи, в понеділок прив’язували біля церкви як грішників. Вислів “понеділок — важкий день” дехто вважає забобонним, хоча вчені-фізіологи, психологи знаходять ґрунтовні докази того, що понеділок — справді важкий день, день після відпочинку, коли відбувається пристосування організму,  психіки до виконання певного виду роботи, здійснених тих чи інших функцій, пов’язаних із фізичними чи психоемоційними навантаженнями, стресовими ситуаціями тощо.

#дні_тижня