Осінь – пора весіль. Мабуть, тому я знову пригадала своїх доро | Я родом з УКРАЇНИ - my Ukraine
Осінь – пора весіль. Мабуть, тому я знову пригадала своїх дорогеньких бабусю і дідуся та наші прадавні весільні звичаї і традиції, які скеровували молодят на добру дорогу.
Пройшовши добрий кавалок своєї життєвої дороги, поблукавши світами і до самих кісток стужившись за Україною, я усвідомила що:
Любов – це старий бамбетель під вікном, піч, розмальована півниками, і суворі бабині святі у рушниках. Це цілюще зілля під стелею, зібране у в’язанки, фіранки на вікнах у дрібну квіточку, гори вишитих подушок на постелі, скриня у кутку, накрита домотканним килимком з півниками.
Любов – це Різдво з розмальованим морозом шибками, запахом ялинки і сіна під столом, Великдень з пасками, крашанками і шинками, заквітчані липою Зелені свята і Спас, що пахне ябками і спасівськими паляницями.
Любов – це стежка від бабиної хати через городи до лісу, де під склепінням віковічних дерев ховаються білі гриби й голубінки. Це річка за селом і пасовиська з ліщиною, зарослі малинника й печені у вуглях бараболі. Це солодкі черешні попри дорогу з автобусної зупинки до села. Це солодкі морви біля хвіртки й старий горіх за стодолою.
І, куди б нас доля не закинула у світі, ця стара хата, яка вже залишилась тільки у спогадах, і ці гори, і ці ріки, й уся наша рідна, пречудова, благословенна Богом земля, до якої ми навік прив’язані, як пуповиною, наповнюватимуть нас по вінця Любов’ю.
Ця Любов – наш стержень. Наш оберіг. Наша святиня.
Ось заради цього й варто жити. Щоб пам’ятати.
Ольга Руда
#оберіг
#весілля
