Доведи, що ти не робот 🤖

2022-12-02 16:20:34 Значення емоцій з позиції вільної енергії

Mateus Joffily, Giorgio Coricelli запропонували пояснити динаміку таких емоцій як щастя, нещастя, надія, страх, розчарування та полегшення через другу похідну від вільної енергії за часом.

Вільна енергія, як уже обговорили, — це різниця між прогнозом та результатом. Перша похідна визначає, прибуває вільна енергія або зменшується. Друга – наскільки швидко відбуваються зміни.

Як прискорення в автомобілі. Якщо швидкість стала або плавно збільшується, ми її не відчуваємо. А от якщо втиснуло в сидіння в спортивному авто — можна дізнатися, з якого місця адреналін виробляється.

Коли відчуття дедалі більше порушують очікування агента, валентність емоцій стає негативною і підвищує швидкість навчання. І навпаки, коли відчуття дедалі більше відповідають очікуванням агента, валентність позитивна та знижує швидкість навчання.

Вільна енергія замінює концепцію зміни емоцій через досягнення бажаних станів («ким» бажаних? з минулого посту) та дуалізму «нагорода-втрата» або «задоволення-біль». Оцінюється швидкість отримання очікуваних станів (і тут пофіг «ким» очікуваних, це просто функція).

Перехід від менш цінного стану (непередбачуваного) до ціннішого стану (передбаченого) супроводжується позитивним афектом, тоді як зрушення в протилежному напрямку супроводжує негативний афект.

Емоції також генеруються, коли змінюється рівень стимуляції, до якого ми звикли. І саме зміна (прискорення), а не загальний рівень, має емоційне значення. Втрата задоволення викликає не нейтральний стан, а нещастя. Втрата страждання викликає не нейтральний стан, а радість або щастя. Найкраще заохочення – припинення покарання (с)

Можна заперечити, адже у житті як порушення, так і виконання очікувань можуть бути пов'язані як позитивними, так і негативними емоціями. Наприклад, у двері несподівано дзвонить наш добрий друг, який давно мешкає в іншому місті. Це несподівано, але емоції при цьому вкрай позитивні.

Тут емоції від нездійсненого прогнозу виникають на різних рівнях ієрархічної моделі.

Раптова поява друга, який далеко живе, порушує очікування щодо фізичних причин відчуттів. У той самий час, на абстрактному рівні у нас є деякі очікування щодо цінності перебування з коханою людиною, і вони збуваються, різко зменшуючи вільну енергію (припинення покарання від відсутності друга). Ми здивовані несподіваним візитом друга, але щасливі бути поряд із коханою людиною.

Інший приклад. Хтось на вулиці бачить велосипедиста, який їде небезпечно та наближається. Рух велосипеда виправдовує очікування щодо того, як фізичні тіла повинні рухатися у світі, це добре на нижчому рівні ієрархічної моделі. Але наближення шаленого ровера порушує очікування щодо безпеки. Людина очікує, що велосипед вдарить, але не очікує отримати травму, коли йде вулицею. Сумарна валентність емоцій – страх чи тривога.

Страх пов'язаний з загрозами, які є конкретними та раптовими, тоді як тривога пов'язана з загрозами, які більш символічні, екзистенційні та ефемерні.

Обидва переживання пов'язані з перспективою відвідування неприємних станів у майбутньому, що пов'язане з «дедалі швидшим» збільшенням вільної енергії з часом. А надія — очікування більш корисних станів в майбутньому. Якщо швидкість позитивних змін перевищує очікування, виникає щастя. Якщо зміни є, але повільні, можливо розчарування або навіть нещастя.

Маємо досить неупереджений механізм, який просто перевіряє динаміку системи та стимулює пошук більш передбачуваних станів. Йому не треба розуміти, що саме відбувається, лише реагувати на швидкість змін. Як бухгалтер, якій реагує, коли потік грошей неочікувано змінюється, та збільшує або зменшує премію співробітникам.

А вже адаптивні агенти (субʼєкти) мають у своєму розпорядженні дві тактики:

1. Коригування своїх внутрішніх станів для отримання точніших прогнозів
2. Вплив на довкілля, щоб отримати зразки відчуттів, які відповідають їх прогнозам.

Тож у будь-якій незрозумілій ситуації є чим зайнятися! Тим більше стійкого нейтрального стану все одно не існує. Особливо в нашому ссучасному світі. Відкрити / Коментувати

2022-12-01 13:46:15 Емоції, якого біса?

Напевно ви знаєте метод «П’ять чому» для вивчення причинно-наслідкових зв'язків, що лежать в основі конкретної проблеми. Шляхом повторення питання «чому?» вдається виявити першопричину проблеми, зазвичай вистачає пʼяти ітерацій, щоб докопатися до суті.

З емоціями, на мій погляд, виникає питання навіть не «чому?» або «навіщо» нам емоції, а скоріше «якого біса?». Задаєш його п'ять і десять разів, а відповідь намагається вислизнути.

Ну ось дивіться. Емоція — психічний процес середньої тривалості, що відбиває суб'єктивне оцінне ставлення до наявних чи можливих ситуацій та об'єктивного світу.

Тобто емоція відображує ставлення субʼєкту до ситуацій. Ок, так а хто тут субʼєкт? Емоції зазвичай народжуються автоматично, якщо «я» і керує ними, то це вже як реакція. І наша здатність керувати емоціями досить обмежена. Інколи треба навіть вчитися підкоряти емоції, часами з залученням спеціально навчених спеціалістів, ще й за гроші…

Ми навіть звикли сприймати це в дуалізмі: емоції чи розум. «Чистий розум» виглядає чимось логічним та розумним, вибачте за тавтологію, а емоції — зайва буря у склянці води. Хоча поклавши руку на серце, без емоцій розум не дуже заводиться, мотивації якось не вистачає… А якщо мотивація є, то інтелект він огого та егегей! Стоп. Знову танцюємо під дудку чогось, що краще знає що нам треба?

Ок,  давайте зайдемо з фізіології, там має бути все просто і зрозуміло. 

Читаємо: до того, як емоції виявляться у свідомості (на рівні кори головного мозку), інформація від зовнішніх рецепторів обробляється на рівні підкірки, гіпоталамуса, гіпокампу, досягаючи поясної звивини. Поясна кора — невід'ємна частина лімбічної системи, яка бере участь у формуванні й обробці емоцій, навчання та пам'яті. Поєднання цих трьох функцій робить поясну звивину досить значущою у прив'язці поведінкових результатів до мотивації (наприклад, певна дія зумовлює позитивний емоційний відгук, в результаті навчання).

Аааа, та що ж таке! Знову виходить, що «щось» краще знає, як і чому нам навчатися! Якісь підсвідомі структури вирішують куди нам бігти і над яким підручником засинати. Але як вони можуть оцінити всю повноту інформації, для цього ж інтелект потрібен! Навіть якщо інтелект їм доповідає (підсвідомо та неконтрольовано!), то знову таки, хто тут субʼєкт?

Може теорія еволюції зможе пояснити? Краще виживали організми, які шугалися загроз та кайфували, коли знайшли їжу чи статевого партнера. А вже потім зʼявився інтелект, як надбудова, тому його доля — обслуговувати цей живленнєво-розмножувальний цикл, а в вільний час займатися своїми інтелектуальними забавами. Які так само драйвять емоції… 

Ну ви зрозуміли, якесь постійне розщеплення, в якому Его весь час виглядає служкою. Проблема навіть не в стражданнях Его, це попросту виглядає не дуже логічно, якщо насправді керують менш розвинені та розумні структури, як це має підвищувати шанси на виживання?

Звісно, цими питаннями вже кілька тисячоліть задаються кращі найкращі уми. Спроби знайти відповіді є у філософії, фізіології (згадати моделі Анохіна або «формулу емоцій» Симонова, де є спроба звʼязати емоції з вірогідністю досягнення бажаних станів), прикладних напрямках типу фройдизму, психіатрії та нейропсихології. 

Остання дає нам дуже багато дійсно корисних знань щодо «як саме це працює», але на фундаментальне питання «якого біса?» якось не дуже відповідає. Звідси всі ці вульгарні трактування в поп-психології, коли по черзі носяться то з дофаміном, то з кортизолом, то з амигдалою, тільки поглиблюючи цей парадокс «центру прийняття рішень». Ну давайте ще вважати, що всім керують не то що гормони, а нейромедіатори. З таким підходом з фрагментів не дуже збирається щось ціле та гармонійне.

А от принцип вільної енергії може бути тим цементом, який логічно звʼязує в єдину конструкцію всі ці елементи знань, саме тому і може стати «єдиною теорією мозку». І нехай він не дає поки що нових практичних відповідей, навіть пояснення цілого як чогось гармонійного і потенційно ефективного — вже велика справа!

Далі буде. Відкрити / Коментувати

2022-12-01 13:45:58 Відкрити / Коментувати

2022-11-29 14:30:51 Лоскіт, магія та шизофренія

Перш ніж спробувати відповісти навіщо нам емоції, ще трохи про принцип вільної енергії та роботу мозку.

Про лоскотання. Є гіпотеза, що це рефлекторна реакція на дрібних тварин і комах, що дісталася людям від далеких предків. Звідси ці неконтрольовані рухи, щоб скинути з себе що там повзає. Та загальні прояви стресу — почервоніння, пульс і дихання частішають.

В безпечній ситуації, якщо це гра або пестощі, лоскіт викликає сміх. Тут щось подібне до гумору, прогноз мозку де будуть торкатися і реальна інформація не співпадають, це накопичує напруження, яке й виходить зі сміхом.

Саме ця дельта між прогнозом та реальними відчуттями не дозволяє себе лоскотати самому. Це не смішно, адже сам знаєш, де будеш торкатися. До речі, в експериментах показали, що якщо лоскотати себе роботизованою рукою, яка має затримку в реакції, то сміх може виникати, тому що є елемент здивування.

Магічні трюки. Одна з базових вихідних для прогнозування мозку — фізичні закони. Предмети падають на землю, не зникають та не зʼявляються не звідки, мають передбачувану траєкторію тощо.

В контексті демонстрації трюків ми розуміємо, що ніякого порушення законів всесвіту насправді не відбувається (або принаймні це не є небезпечним). Та прогнози мозку грубо та ефектно порушуються, це викликає здивування і задоволення, знову такі завдяки контексту безпеки.

Якщо в реальному світі предмети почнуть зникати та зʼявлятися бозна-звідки, не передбачувано змінювати траєкторію, розпилені навпіл люди будуть лежати в ящиках та розмовляти — це напевно буде викликати не задоволення, а страх або тривогу. І ось ми вже за крок до пояснення значення емоцій.

Але ще момент. А навіщо взагалі всі ці складності, якесь прогнозування, звірка з реальними даними, помилки… Раніше вважали, що мозок лише відображує реальність, що ще треба?

Все заради гумору та магічних трюків, інакше життя було б нестерпне! Жартую.

Проблема з простою рефлексією — жива істота не буде встигати за світом. Небезпечна подія -> швидкість передачі нервових імпульсів + обробка нервовою системою + швидкість зворотної передачі нервових імпульсів + швидкість мʼязів = ймовірно труп. Саме тому спортсмени можуть діяти на швидкостях, які теоретично є граничними для швидкості роботи тіла: нема затримки на обробку інформації, бо вона здійснюється на випередження.

Віртуальна машина часу в голові дозволяє взаємодію зі світом в режимі реального часу, як не парадоксально. Ми діємо трохи наперед, а реальний час сприймаємо з затримкою, склеюючи всі ці невідповідності в голові в реалістичний потік. Так і живемо у віртуальній реальності, яку нам рендерить мозок.

Коли мозок надає занадто малу чи занадто велику вагу сенсорної інформації для коригування прогнозів, також відбувається збій. В дитинстві ми всі часто бачили монстрів замість купи одягу, і навіть дорослими іноді лякаємось ілюзій в темряві. Людина що страждає на шизофренію, це вже системний збій, може не впоратися з оновленням уявлень про світ з урахуванням візуальних даних: там де всі бачать звичайну людину, він може побачити страшного монстра.

Принцип вільної енергії здатен також пояснити сутність психічних розладів, пов'язаних з емоціями, та взагалі навіщо вони нам потрібні, про що поговоримо далі. Відкрити / Коментувати

2022-11-28 15:55:03 Анатомія анекдоту

Карл Фрістон — найцитованіший нейробіолог світу і піонер у розробці методів нейровізуалізації, які здійснили революцію в дослідженнях мозку.  Але генієм Фрістона вважають навіть не за це. Найбільший потенціал для науки — його праці в теоретичній нейробіології. Він математично описав принципи які претендують стати «єдиною теорією мозку».

Якщо ви спробуєте прочитати (або ще гірше, послухати самого Фрістона), в чому суть, може бути трохи важко. Або занадто просто, аж не ясно як це нам допоможе. Або все й одразу. Спробуємо зрозуміти принцип вільної енергії (ключова концепція Фрістона) на приємному прикладі — анекдотів та жартів. 

Ви колись замислювались, а чому саме нам смішно, коли нам розповідають анекдот?

Фрейд висував теорію, що сміх вивільняє напругу та «психічну енергію», тому викликає полегшення. Люди інколи несподівано сміються після гострого стресу, коли була загроза життю. Або коли це соціально недоречно, наприклад, на похороні, хоча почуття зовсім не смішні, просто така неочікувана розрядка.

Жарт створює напруженість через невідповідність і аудиторія автоматично намагається зрозуміти, що це все означає. Якщо їм вдається вирішити цю «когнітивну загадку» і вони розуміють, що сюрприз безпечний, вони сміються з полегшенням.

Але що то за «енергія» така, де вона накопичується, яким вольтметром її можна поміряти? Трохи тхне псевдонаучним?

Теорія Фрістона дає пояснення цьому феномену. 

Згідно з нею, робота мозку, як і любої живої системи, організована так, щоб його вільна енергія (ентропія) була мінімальна. Це реалізується через постійне вироблення прогнозів, їх звірку з інформацією, що надходить від органів чуття, коригування прогнозів на основі проведеної звірки, нова звірка і знову коригування, - і так по колу, все життя. Доки ентропія не переможе.

Якщо прогноз збігається з реальністю — все ок, працюємо далі. А якщо ні — Х'юстон у нас проблема… Різниця між прогнозом і результатом = вільна енергія.

- Студент, яка ймовірність зустріти динозавра на Хрещатику?
- 50%
- ???
- Або зустрінеш, або ні!

Коли починається анекдот, мозок знає, що ситуація безпечна, інакше смішно не буде (зазвичай анекдоти створюють такий фреймворк через сигнали «а ви знаєте анекдот…», або «в бар входить…»). Далі він стикається з цікавим та складним завданням і починає шукати рішення. 

Водночас підсвідомо, на базовому рівні психічної діяльності, відбувається прогноз: скільки ресурсів затягне вирішення цього завдання? Ціль анекдоту створити такі умови, щоб мозок  був зацікавлений, та оцінив завдання максимально важким, що потребує багато енергії для вирішення. Студентські іспити з теорією ймовірності та динозаврами — достатній рівень складности.

І коли несподіване рішення показує максимально короткий та оригінальний (хай навіть дурний) шлях до розв'язання проблеми, виникає несподіваність: прогноз не збігається з реальністю, причому у твою користь! Ти не витратив прогнозовану енергію, все не так складно, все моментально вирішилось, ти в безпеці! 

Далі спрацьовують каскади нейромедіаторів, яки дають сплеск позитивних відчуттів які знаходять вихід у вигляді універсальної людської мови  — сміху. 

Якщо це відбувається в компанії, то ефект підсилюється через соціальну взаємодію і сміються всі, підтримуючи відчуття загальної безпеки та «перемоги». Це вже вторинні властивості сміху, як інструмент соціального грумінгу та взаємодії.

Сміх сміхом, але принцип вільної енергії дозволяє поєднати в єдину теорію багато складних речей та отримати важливі відповіді. Чому кожен з нас живе в Матриці, чому виникають психічні хвороби, для чого взагалі потрібні емоції, як побудувати справжній штучний інтелект (адже у Фрістона не тільки філософія, там матмоделі). 

Далі буде…

А доки можете потренуватися в розумінні принципу вільної енергії на прикладі таких речей, як магічні трюки, чому вони нам так подобаються та захоплюють? Або чому лоскіт викликає сміх? Відкрити / Коментувати

2022-11-27 18:48:47 «Коли я її взяла, вона була занадто агресивною. Тому я натренувала її бути пасивно-агресивною.» Відкрити / Коментувати

2022-11-26 12:49:47 Зустрічають по одежі

Компетентність — наявність певних знань та досвіду — люди насамперед оцінюють на вигляд. Враження (чи передбачення) про компетентність впливають на важливі результати в реальному житті, зокрема успіх на виборах чи в карʼєрі.

Багато досліджень підтверджують, що привабливі люди отримують більше грошей, отримують більше робочих місць і мають сильніші соціальні навички, ніж люди, яким менше пощастило з природними даними. Це не дуже раціонально з позиції саме компетенцій, але біологічно детерміновано.

Передбачувана компетентність також пов'язана з соціальним статусом. І не важко здогадатися, що на сприйняття соціального статусу впливає одяг. Але цікаво підтвердити науково, що тонкі ознаки економічного статусу в одязі впливають на сприйняття компетентності на обличчях (народне «хороший понт дорожче грошей»).

У дев’яти дослідженнях люди оцінювали компетентність облич, зображених на знімках голови. Обличчя були показані з різним одягом верхньої частини тіла, який незалежні судді оцінили як «багатший» або «бідніший».

Те саме обличчя в «багатшому» одязі вважалося значно компетентнішим, ніж у «біднішому» одязі. Ефект зберігався навіть тоді, коли піддослідним показували фото на дуже короткий час (129 ms), попереджали, що сигнали одягу неінформативні, і наказували ігнорувати одяг (в одному дослідженні).

Результати демонструють неконтрольований вплив ознак економічного статусу на сприйняття людини. Вони додають ще одну перешкоду до проблем, з якими стикаються люди з низьким статусом. Або більш конструктивно: відчуття стилю теж софтскіл, який корисно розвивати. Відкрити / Коментувати

2022-11-25 16:54:48 Світла і темна сторони емоційного інтелекту

Елісон Бекон на TED Talks про емоційний інтелект (EQ) і психопатів серед нас:



Вона розповідає про цікаве дослідження Плімутського університету у Великій Британії, яке використовує віртуальну реальність для перевірки поведінки та емоційного інтелекту.

Дизайн дослідження досить простий. У віртуальній реальності до піддослідних підходять аватари, які поводять себе або доброзичливо, або агресивно.

Перше завдання — бити агресивних та потискати руку приємним незнайомцям. Люди з вищим рівнем EQ виконують це завдання помітно швидше.

Друге завдання — діяти протилежно, стискати руку агресорам та бити пику доброзичливим. Це завдання вимагає додаткової обробки інформації: треба не тільки зрозуміти поведінку іншої людини, але й зробити не природне, діяти нелогічно. І з цим завданням носії високого EQ справляються ще швидше!

І це підштовхує до роздумів, що високий EQ не означає, що людина має поводитися етично, це занадто романтична ілюзія. Ні, високий EQ гарантує тільки більшу здатність до обробки інформації, повʼязаної з емоціями та почуттями, але жодним чином не гарантує як саме буде використовуватися ця здатність.

Колись вважалось, що психопати та садисти не здатні розуміти почуття інших, тому і причиняють їм страждання, моральні чи фізичні. Але все навпаки, розуміння страждань іншої людини як раз дає задоволення садисту. Дослідження підтверджують, що нарцисизм і психопатія позитивно пов’язані з емоційним інтелектом.

Емоційні маніпулятори можуть і не бути соціопатичними вбивцями, але вони присутні в повсякденному житті. Школьний булінг, троллінг в інтернеті, або конфлікти в офісі також часто виконують люди з достатньо високим EQ, носії dark intelligence.

Елісон ставить питання: чи буде кращім світ, якщо всі люди будуть мати вищий EQ? Адже погані люди будуть використовувати його не етично. І відповідь — так! Адже емоційно розумними людьми з сильним моральним компасом важче маніпулювати. Відкрити / Коментувати

2022-11-25 00:23:57 Відкрити / Коментувати