Затиснутий у вагоні метро так, що важко дихати, з нерозуміння | Основа майбутнього
Затиснутий у вагоні метро так, що важко дихати, з нерозумінням чи вдасться вийти.
Потім півгодинний шлях від дверей до ескалатора. Це все свої, але поки не віриш. Важко повірити. А потім гучне «Слава Україні» і тисячі відповідей.
Потім гімн. І відчуття такі, які не знав раніше. Гордість, що ти один з них, що у вас один і той же шлях наверх.
А зверху залякані працівники метро. Їм заборонили відкривати всі двері. Не можна випускати всіх. Та не пройшло і 5 хвилин, як під натиском все розчинилось. Сотні і тисячі людей як хвиля прямують на точку збору.
Я і всі поряд спізнилися на годину-півтори. Десятки тисяч вже давно на Майдані, але ще більше досі у парку Шевченка. І таких очікуючих разом з нами стає ще більше.
Ми всі дочекаємось, щоб на центральній площі стати найгучнішим сигналом за всю нашу історію: «Не можна бити дітей!»
Далі буде Банкова. Для тих, кому хотілося більшого. Тут і зараз зупинити свавілля. Хоча це і було неможливо. Або хоча б показати, що є ті, хто не боїться кийків, гранат і кримінальних справ.
Ще був перший коктейль, який стане символом Революції. І з того часу почався геть інший Майдан. Новий, який змінив країну.
Мені складно згадувати Майдан. Стільки всього було, але я чітко не пам‘ятаю події. Бо Майдан для мене — про відчуття, завдяки яким я гордий бути українцем.
Сергій Мазур.
