Я прихильник інституційної демократії. Це коли посада не залеж | Ostap Drozdov

Я прихильник інституційної демократії.
Це коли посада не залежить від прізвища, бо є функцією. Головна – інституція, яка правильно виписана і правильно працює – а не прізвище на чолі, яке в ручному режимі рулить по-своєму.

Це ніяк не применшує ролі особистості – але унеможливлює культ особистості. Інституційна демократія не заперечує особистісного лідерства – але запобігає нарцисизму.

Така конструкція працює лише в зрілих суспільствах. Українське я б хотів теж бачити зрілим – тому варто присікати всі наші любові до гетьманів, лідерів, пастухів, поводирів, мойсеїв, рятівників, супергероїв, бетменів та інших міфічно-коміксових персонажів, які завжди будуть раді конвертувати народну підтримку в сильну руку чи ще щось, притаманне лише східним традиціям одноосібного владарювання, а не західній традиції інституційної демократії.

Сильна рука потрібна лише слабким народам. Сильним народам потрібні не кумиризовані прізвища, а дієві інституції й справедливі регламенти, які неперсоніфіковано служитимуть на благо вільного й сильного громадянина. А не навпаки, як у росії, бєларусі чи інших східних автократіях.

Не очільник визначальний – а повноваження.
Не забаганки – а функціонал.
Не самоствердження через посаду – а служіння.

Вчитися, вчитися і ще раз вчитися.