Те, що відбувалося на полі бою, відносно добре відомо. Менш ві | ПЕТРУШЕВСЬКИЙ

Те, що відбувалося на полі бою, відносно добре відомо. Менш відома інтенсивна дипломатія за участю Москви, Києва та безлічі інших гравців, яка могла б призвести до врегулювання вже через кілька тижнів після початку бойових дій.
До кінця березня 2022 року було підготовлено так зване «Стамбульське комюніке», в якому описувалася основа для врегулювання. Але в травні переговори перервалися.

Що ж сталося? Наскільки близькими були сторони до припинення протистояння? І чому вони так і не змогли укласти угоду?

Ми вивчили проєкти угод, якими обмінялися сторони, провели інтерв'ю з кількома учасниками переговорів, вивчили заяви українських і російських офіційних осіб, ретельно проаналізували хронологію подій.

Коли ми з'єднали всі ці частини воєдино, то виявили дивовижні факти, які можуть мати серйозні наслідки для майбутніх дипломатичних зусиль із припинення протистояння.

Однак остаточна угода виявилася важкодосяжною з низки причин. Західні партнери Києва не хотіли бути втягнутими в переговори з Росією, особливо в ті, які б створили для них нові зобов'язання щодо забезпечення безпеки України.

Після Бучі суспільні настрої в Україні загострились, а після провалу спроби Росії оточити Київ президент Володимир Зеленський повірив, що за достатньої підтримки Заходу він зможе перемогти на полі бою.

Зрештою, хоча спроба сторін розв'язати давні суперечки про архітектуру безпеки відкривала перспективу довгострокового врегулювання і міцної регіональної стабільності. Але вони хотіли надто багато і надто рано.

Путін і Зеленський здивували всіх готовністю розглянути далекосяжні поступки для припинення протистояння. Вони цілком можуть здивувати всіх ще раз у майбутньому.

На першій зустрічі росіяни висунули низку жорстких умов, фактично зажадавши від України капітуляції. Це не мало жодного успіху. Але в міру того, як становище Москви на полі бою погіршувалося, її позиції за столом переговорів ставали все менш категоричними.

Під час зустрічей українці почали фокусуватися на питанні, яке стане центральним у їхньому баченні фіналу конфлікту, - гарантії безпеки, які зобов'яжуть інші держави стати на захист України.

Київ хотів (і досі хоче) мати більш надійний механізм, ніж добра воля Росії, для забезпечення своєї майбутньої безпеки. Але отримати гарантії буде непросто.

Хоча інтерес України в отриманні гарантій безпеки очевидний, не зовсім зрозуміло, чому Росія погодилася на все це.

У комюніке міститься ще одне положення, яке, якщо озирнутися назад, вражає уяву, - воно закликає обидві сторони прагнути мирного розв'язання суперечки про Крим протягом наступних 10-15 років. До цього Путін ніколи не погоджувався обговорювати «кримське питання», адже за законами РФ Крим увійшов в склад Росії.

Попри суттєві розбіжності, проєкт від 15 квітня передбачає, що договір буде підписано протягом двох тижнів. Звісно, ця дата могла зсунутися, але вона показує, що обидві команди планували діяти швидко.

Чому ж переговори перервалися? Путін стверджує, що західні держави втрутилися і зірвали угоду, тому що вони були більше зацікавлені в ослабленні Росії, ніж у припиненні конфлікту.
Твердження, що Захід змусив Україну відмовитися від переговорів із Росією, не має під собою підстав. Воно передбачає, що Київ не мав права голосу в цьому питанні. Кулуарна робота над проєктом договору тривала і навіть активізувалася протягом кількох днів і тижнів після виявлення воєнних злочинів.

Остання причина провалу переговорів полягає в тому, що учасники поставили віз повоєнного порядку безпеки попереду коня припинення воєнного конфлікту. Україна і Росія не хотіли стати заручниками нових "мінських угод", хоча тепер зрозуміло, що на майбутніх перемовинах процес відводу військ та повоєнного порядку мають йти паралельно.

[підпишись на канал]