#вірування
Сонце в традиційних уявленнях
В Іпатіївському Літописі 1114 р вказується, що «Солнце царь, сын Сварогов, єже єсть Дажьбог». За іншими джерелами, богом сонця вважався Сварог. Володимир Шаян прослідковує у своїх санскритознавчих студіях, що найвище Небо в первісному варіанті звалося пращурами Свар та Сварог і поставало священним звуком і словом. Український фольклор зафіксував міфопоетичне ставлення до Сонця – «Ока Божого», яке наділяється епітетами святе, праведне, красне. Пізніше Сонце займає окреме місце в небесній ієрархії – поряд із Всевишнім, що видно з колядки, де за столом сидять троє: ясний місячник, світлеє сонечко, Бог Небесний; із повчань Володимира Мономаха, який вказував на необхідність віддавати «ранішню Похвалу Богові, а потім сходячому сонцеві». (..) Примітно, що Христос у християнській традиції постає Сонцем Правди» а князя Володимира Святославича охрещують в народі прізвиськом Красне Сонечко.
І. Пошивайло "Українське небо (космогонічні мотиви в народному мистецтві українців)"
