Замість нормально поговорити, вони тоді покохалися. Непересіч | Українська поезія📖

Замість нормально поговорити,
вони тоді покохалися.
Непересічне видавалося геть звичайним
чи й випадковим.
Смерть курила попід готелем, крутила перстень на пальці,
відверталася від сусідів, не піднімалась на поверх.

І коли вона його вперше глибоко цілувала,
все хотіла сказати, як багато насправді важили
найдрібніші іскри, розсипані по ковадлу,
на якому зі слів кувалася
зброя масового ураження.

І що їй, по правді, не слід було тут лежати
однією з набору олов'яних солдаток у походній валізі,
і що смерть її навчила їсти хліб із ножа,
і тепер вона близько, десь вона дуже близько.

Величезна країна. Тут, поки наздоженеш його –
обіймати й дихати – сама ледь не перетворишся
на мінливе світло в полях, на пташину віру безмежну
в безупинне повернення,
на пристрасть і непокору
бойового прапора, напоєного вітрами.

Потім цю зненацька велику душу вже назад не загнати,
у буденне вмістилище, в тіло, раптом незграбне,
що розгублено провалюється в пітьму чужої кімнати,
що завжди і всюди зраджує першим, уривчасто дише,
пропускає крізь себе огром любові,
позамежної і тривкої.

Смерть стоїть під готелем, чекає, щоб жінка вийшла.
Але вони виходять удвох
і поспішають на поїзд.

Катерина Калитко