Жінка, яка народжує тільки синів, краще за всіх знає, що таке | Українська поезія📖

Жінка, яка народжує тільки синів,
краще за всіх знає, що таке відпускати.
Скулений біля ніг її білоголовий сніг
віддано підіймає на неї зіниці-кратери.
"Тихо сидіти," - зронить краєчком вуст,
достеменно до кого - не зрозумієш.
Під хутром вгадує кров колючу й нову,
стримується, хоч у горлі шкребеться миша.
Припнуті до серця металеві нитки
розривають на всі чотири сторони світу -
більше їй не належить нічого, за ким
виглядати очі, доки не розвидніється.
Вміє іти малими кроками, але до кінця,
вміє знаходити силу, коли її більше немає.
У кишенях десятки куль дзенькотять,
спіймані на півдорозі до цілі,
та все замало.
Приросла волоссям до неба, і вглиб
поміж мертвого листя вповзає одіж,
тріскає під ногами земля, наче теплий хліб,
солодко так, волого і безтривожно.
Сніг тулиться носом у шию і не дає
вклякнути, висмикує, повертає до тями.
Чорні часи,
коли довіряти не зможеш псові своєму –
доведеться хіба що перетворитись на камінь.
Без ланцюга прив'язаний, завжди побіля ніг.
Відірвала із м'ясом, своєчасно дала свободу.
Відпустила. З усіх залишився тільки сніг.
вилюднілий, нашорошений, незагоєний.

Юлія Мусаковська