... Я, здається, впав. За рікою дім, ми росли там з сестрами. | Українська поезія📖

...
Я, здається, впав. За рікою дім,
ми росли там з сестрами. Навесні
прибувало води і губився грім
у заплавах, де скелі й мохи рясні.
А потому жмені дрібних суниць
ми вишукували серед вологих трав,
я лежу в такій траві горілиць,
я ішов, ішов і чомусь упав.
Я обрав для себе з усіх одну,
що мені була як сяйво в імлі.
Ми чекали з нею на цю весну.
Сестри хихотіли, смішні малі.
А хоча, одна з них, я певен, теж
знала це солодке, терпке, нове.
Ні, не розумію, от просто йдеш,
і чомусь упав і усе пливе.
Я казав, що повернуся. Тепер
я кажу це пошепки сам собі.
Я лише упав, але ж не помер,
за рікою дім, на старій вербі
звив собі гніздо невідомий птах,
у саду черешні, в траві вужі,
дуже довгий день, дуже чорний страх,
господи, будь ласка, допоможи.

Катерина Бабкіна