Портников

2021-02-01 11:15:34 Дорогі друзі! Радий повідомити, що з коштів передплати за Patreon здійснено допомогу Головному клінічному військовому госпіталю. Передплата на Patreon продовжується, особистий щоденник на Patreon - також. На ваші пропозиції зявилася також опція отримання моїх книжок з автографом для передплатників. https://www.patreon.com/portnikov?fan_landing=true&fbclid=IwAR3cINtOgaCNXsFfSmjsSuycdL7Mp06gbLkC1y80CYjKTt0DBCIaA2Csgcg Відкрити / Коментувати

2021-01-29 23:36:51 На тлі катастрофічного для чинного президента падіння рейтингів популярності і довіри, Володимир Зеленський втрачає ще й важелі влади. Останні голосування в українському парламенті наочно продемонстрували, що ніякої більшості у Зеленського більше немає і не буде. Що «Слуги народу» готові голосувати хіба що за відверто популістські пропозиції президента - на зразок того ж закону про народовладдя - щоб потім з'явилася можливість використовувати цей механізм проти самого Зеленського. Але голосування з принципових питань - і вже тим більше з питань кадрових - демонструє, що у фракції Зеленського тепер інші господарі. А може, ці господарі і раніше були? Може, таким чином колишньому телевізійному коміку показують його справжнє місце у владній вертикалі?
І це при тому, що головні виклики для Зеленського ще попереду. Економічні та соціальні проблеми тільки починаються - і ніяким зниженням тарифів їх вже не пом'якшити. Вакцинацію країни влада популістів провалила. Історія із Дубинським ставить Зеленського перед непростим вибором. Закрити очі на санкції проти цього депутата - значить, закрити перед самим собою двері до Білого дому. А боротися із Дубинським - значить, боротися із Коломойським, одним з «акціонерів» влади затятих популістів. А ще втік до Брюсселю колишній заступник глави СБУ Дмитро Нескоромний, який і без всяких прес-конференцій розповість про корумпованість діючої влади резидентам всіх розвідок світу. І це добре ще, якщо тільки про корумпованість. Погано - якщо про якісь особливі перемовини з Москвою. Ну, добре, не всім резидентам - тільки американцям, англійцям і європейцям. Але для Зеленського і цього буде достатньо. І як відповідати на всі ці виклики, якщо ані популярності, ані влади?
Відповідь є простою - ніяк. Зеленський всього цього просто не помітить. А помітить - так не зрозуміє. А зрозуміє - так перелякається і постарається не помічати.
Так і буде йти на дно. І Україна - разом із ним. Espreso.tv Відкрити / Коментувати

2021-01-27 16:44:32 Моніторинговий комітет ПАРЄ запропонував підтвердити повноваження російської делегації без будь-яких обмежень і санкцій. У документі, запропонованому моніторинговим комітетом на розгляд Парламентської асамблеї, міститься жорстка критика російського керівництва - і за зміни у Конституції, які фактично знищують пріоритет міжнародного правосуддя, і за фактичний контроль президента і парламенту над Конституційним судом, і за продовження анексії Криму, і за отруєння і затримання Навального, і за придушення протестних акцій ... Всіх цих претензій цілком вистачило б на виключення Росії з Ради Європи.
Ну а якою ж буде відповідальність російської делегації за все це демонстративне згортання залишків демократії? А ніякої. Тому що потрібно «прагнути до діалогу».
Подібний угодовський підхід - продовження лінії, яка вже привела до скасування санкцій проти російської делегації без усяких реальних змін з Кримом і Донбасом. Але ж обмеження запроваджувалися саме тому! А в ПАРЄ вирішили, що «діалог» важливіший. І фактично заохотили режим Володимира Путіна до продовження будівництва авторитарної держави, яка плює і на міжнародне право, і на своє власне, вбиває і чужих громадян, і своїх. Депутати ПАРЄ стверджували тоді, що санкції потрібно скасувати, бо інакше Росія може вийти з Ради Європи, а її громадяни позбудуться можливості скаржитися на Росію до ЄСПЛ. Після цього Кремль ініціював зміни до Конституції, які дозволяють плювати на рішення ЄСПЛ з дзвіниці Іванівського собору. Але санкції все одно запроваджувати не потрібно! Якесь тупе лицемірство, яке не спромагаються навіть серйозно обґрунтувати!
ПАРЄ, по суті, потурає злочинам і тепер кожен побитий демонстрант на вулицях російських міст - на совісті тих депутатів, які підтримають рішення ніяк не карати російський режим.
При цьому і діалогу-то ніякого немає, ось що є найцікавішим! Депутати Ради Федерації і Державної Думи, ці слухняні холуї Володимира Путіна, просто використовують своє перебування на сесіях ПАРЄ для трансляції брехні і демонстрації європейської безпорадності.
Це все, чого домоглися депутати ПАРЄ своїм потуранням злу. Espreso.tv Відкрити / Коментувати

2021-01-20 23:52:55 Вступ на посаду президента США Джозефа Байдена, поза всяким сумнівом, змінить саму архітектуру американо-українських відносин останнього періоду. Ми звикли говорити про те, що головне для України - двопартійна підтримка, солідарність демократів і республіканців. Ця теза буде актуальною завжди. Але в момент, коли демократи контролюють Білий дім і обидві палати американського конгресу, найважливішим елементом нашого співробітництва є позиція адміністрації глави держави і державного департаменту.
Чи буде ця адміністрація з симпатією ставитися до України і прагнути розвивати відносини з нашою країною? Без сумніву. Чи зацікавлений Джозеф Байден у підтримці України у більшій мірі, ніж його попередник Дональд Трамп? Тут навіть і сумніватися не доводитися, Трамп свого особистого ставлення до України ніколи не приховував. Втім, як і Байден. І це - різні позиції. Чи є для Байдена суверенітет України принциповою позицією у його відносинах з Кремлем? Рівно о тій же мірі, у якій для його попередника Україна була всього лише прикрою перешкодою на шляху порозуміння із Путіним.
Чи стане при цьому офіс українського президента союзником американської адміністрації саме на цьому напрямку - на шляху відстоювання українського суверенітету у протистоянні з Кремлем? Тут у мене є питання. Чи захоче американська адміністрація сприймати як союзника у цьому протистоянні і у захисті українського суверенітету чинного українського президента? Тут у мене є дуже великі сумніви. Але це - хороші новини. Дональд Трамп не сприймав всерйоз Україну, а Володимира Зеленського намагався використовувати у своїх політичних цілях. Джозеф Байден буде сприймати Україну всерйоз, а ось Зеленського - навряд чи.
Тому зараз головний виклик для України є дуже простим. Він полягає у необхідності розуміння нахабними олігархами, некомпетентною владою і інфантильною більшістю виборців того простого факту, що без переформатування влади і відмови від популізму Україну не захистити і союзників не зберегти. Відлік часу починається сьогодні увечері. Espreso.tv Відкрити / Коментувати

2021-01-20 13:59:30 Володимир Черняк був одним з тих, хто підтримував мене, тоді ще дуже молодого журналіста, у перші роки моєї роботи. Несподівано для себе я став парламентським кореспондентом - тому що у Радянському Союзі вперше з’явився парламент, з’їзд народних депутатів СРСР. Але що таке парламентський кореспондент без депутатів? Я намагався надати слово саме тим людям, які, на мою думку, уособлювали майбутнє. Володимир Черняк займав серед них особливе місце. Науковець із «ртутним» темпераментом, він переміг на виборах у Києві першого секретаря Київського міськкому партії - нечуваний символ змін! І мені дуже залежало, щоб кияни та всі українці чули думку свого обранця про ті драматичні події, які відбувалися на депутатських з’їздах.
Нам ніколи не вистачало часу - таким він був тоді спресований, той час. Але ми розмовляли будь-якої вдалої миті. У кулуарах. У фойє депутатського готелю «Москва». На мітингах. Просто неба. В мене була така радість, що я можу розвиватися серед таких людей, як Володимир Кирилович. Сподівання, що своє життя політичного журналіста я проведу серед таких людей. Це були наївні сподівання. Своє життя я проживаю здебільшого серед мародерів й небагатьох розчарованих, але незломлених подвижників. І від цього моя майже дитяча вдячність до Володимира Черняка стає ще більшою. Відкрити / Коментувати

2021-01-19 14:03:12 Рішення маріонеткової влади так званих «народних республік» про передачу українських заручників Віктору Медведчуку - це, звичайно ж, рішення Кремля. І пов'язане воно виключно з прагненням нагадати, хто є головним і єдиним представником Москви в українській політиці. І хто здатен домовитися з Путіним.
За часів Петра Порошенка знакові обміни теж відбувалися за прямої участі Віктора Медведчука. Але адміністрація Порошенка - очевидно, розуміючи, що без цієї участі обміну не буде - воліла надати Медведчуку офіційний статус учасника переговорів з української сторони. Тому сигнал Кремля був дещо змазаним: так, Медведчук присутній, але все ж домовленості досягаються не особисто з ним, а з українською владою в цілому.
Володимир Зеленський помилково вирішив, що тепер саме йому вдасться бути людиною, здатною встановити особистий контакт з Путіним і домовлятися з ним без усяких Медведчуків. На чому ґрунтувалися ці надії президента України, сказати важко. Але я волію думати, що на тому ж, на чому ґрунтуються всі інші надії Зеленського - ні на чому.
При цьому Зеленський не зрозумів, що відновлення обмінів після його приходу до влади було пов'язане, по-перше, з тим, що Путін ще розраховував на швидку капітуляцію нового українського керівництва, а по-друге, з тим, що в українських в'язницях перебували люди, у звільненні яких був зацікавлений Кремль - наприклад, один зі свідків у справі «Боїнга» Цемах. Але коли Путін побачив, що Зеленський не може капітулювати, обмінний фонд з української сторони вичерпаний, а самі обміни є для українського президента важливим доказом його політичної спроможності, обміни тут же і завершилися.
При цьому одностороннє звільнення частини українців ще раз нагадує, що для Путіна не мають ніякого значення його співвітчизники - якщо тільки вони не є цінними свідками або співробітниками спецслужб. І необхідності домовлятися з українською владою для звільнення будь-кого у Путіна немає. А є виключно прагнення виконати ту чи іншу політичну задачу.
Передача українських заручників Медведчуку покликана продемонструвати нікчемність самого переговорного механізму в рамках ТКГ і небажання мати справу із Зеленським. І ще це демонстрація для проросійського електорату в Україні: ось на кого слід орієнтуватися. Ніяких півтонів.
Зеленський може зробити з цього сигналу різні висновки. У тому числі і спробувати інстицюювати статус Медведчука, як це було за часів Порошенка, ввести його до переговорного процесу. І може навіть піти шляхом політичних домовленостей з ОПЗЖ. Але при цьому він повинен розуміти просту річ: війну з Росією на даному етапі не можна завершити без капітуляції перед Путіним. А територіальну цілісність не можна відновити навіть в разі цієї капітуляції. Espreso.tv Відкрити / Коментувати

2021-01-15 15:36:09 Рішення ЄСПЛ за позовом України проти Росії щодо фактичного контролю над анекосованим Кримом знову продемонструвало, що у сучасному світі існують дві системи міжнародного права - загальноприйнята і ... російська. Окупація Криму стала кульмінацією у створенні цієї паралельної системи міжнародного права. Після того, як Росія встановила фактичний контроль над територіями колишніх радянських республік - Придністров'ям, Абхазією і Південною Осетією - вона легалізувала власний контроль над Кримом, офіційно оформила приєднання окупованої території. І саме це рішення стало одним з головних доказів, які призвели до рішення ЄСПЛ.
Однак це рішення - як і будь-які інші рішення міжнародних інституцій - не матиме для Росії ніяких реальних наслідків. Бо саме після анексії Криму Кремль остаточно визначився з відмовою від пріоритету міжнародного правосуддя, а потім і оформив цю відмову у новій редакції Конституції Росії.
По суті, Путін пішов тим самим шляхом, яким пішов Сталін після Другої Світової війни - тільки у «скороченому» варіанті. Радянський Союз займався тим  самим і у Європі, і у Азії - фактична анексія країн Балтії і Туви, оформлення розколу Німеччини, контроль над територіями країн Центральної Європи, визнання комуністичних урядів у Китаї і у Кореї. У 1975 році, незважаючи на те, що не всі західні уряди погоджувалися з таким підходом до міжнародного права, сталінські рішення були оформлені під час наради в Гельсінкі - причому підписи під його Заключним актом поставили не тільки керівники європейських країн, але і президент США разом із генеральним секретарем ЦК КПРС. Чотирма роками раніше КНР зайняло місце Китайської республіки в ООН, а уряд Чан Кайши - до того моменту немов би законний уряд Китаю - вже офіційно «ужався» до розмірів острова Тайвань. Так що у Сталіна все вийшло. І навіть коли у 1991 році розпався Радянський Союз і зник Варшавський договір, це аж ніяк не призвело до остаточного демонтажу сталінської системи світу. А головне - не призвело до демонтажу принципових підходів Кремля до міжнародного права.
І про це потрібно пам'ятати, коли ми говоримо про українські успіхи у міжнародних судах. Чим довше Росія зберігає фактичний контроль над окупованими нею територіями, тим більше спокуса привести цей контроль у відповідність з нормами міжнародного права на який-небудь черговій конференції у Гельсінкі. І навіть якщо після цієї конференції путінський режим впаде - як розвалився комуністичний режим у СРСР - це зовсім не буде гарантією того, що нова Росія позбудеться усіх своїх територіальних надбань. Більш того - у неї з'явиться куди більше шансів їх утримати. Espreso.tv Відкрити / Коментувати

2021-01-12 14:50:41 Схвалення американським Міністерством фінансів нових санкцій проти українських громадян та інформаційних ресурсів, що їх вважають причетними до втручання у американські вибори - це серйозний сигнал як чинному президенту Володимиру Зеленському, так і його партнеру і колишньому роботодавцю Ігорю Коломойському. Головний зміст цього сигналу - поява у санкційному списку народного депутата від правлячої партії «Слуга народу». І не просто від правлячої партії, а від тієї її частини, яку зазвичай пов'язують з Коломойським.
І справа, звичайно ж, не у особистості Олександра Дубинського. Справа саме у людях, які стоять за колишнім журналістом. І у тому, що американська політична система ще до інавгурації нового очільника держави починає перебудовуватися у бік відмови від толерантного ставлення до дій, які завдають шкоди як національній безпеці самих Сполучених Штатів, так і дружніх США держав. І якщо Україна хоче залишатися такою дружньою державою, її влада повинна зрозуміти сенс американських сигналів.
А сенс їх дуже простий, якщо перевести їх з дипломатичної мови на зрозумілу об'єктам сигналізування. Коломойський повинен відмовитися від будь-якого втручання у політичне життя України і не перешкоджати транзиту влади на користь професійного, компетентного, непопулістського управління країною. Те ж саме потрібно від Зеленського: не чіплятися за владу, сприяти створенню компетентного уряду і проведенню нових виборів, які покликані очистити від популістів спочатку парламент країни, а потім, зрозуміло ж, і резиденцію президента. Коломойський повинен повернутися до бізнесу і зайнятися захистом своєї репутації у розслідуваннях, а потім і у судових процесах. І результат цих процесів буде залежати від того, наскільки правильно Коломойський відреагує на сигнали цивілізованого світу.
А Зеленський повинен повернутися у своє телевізійне кабаре, продовжити невдало жартувати. І від того, наскільки він відреагує на сигнали, залежить, чи буде Зеленський жартувати в концертному залі чи у залі суду.
Чи розуміють це об'єкти сигналізування? Коломойський - розуміє, але йому все одно, він діє у логіці Трампа, після його самозадоволення - хоч потоп. Зеленський - не розуміє, але це і не є важливим, президент України все одно не має здатності ухвалювати обдумані рішення. А це означає, що сигнали не спрацюють, криза буде посилюватися і транзит влади в Україні виявиться куди більш жорстким і насиченим, ніж у разі розуміння фігурантами сенсу сигналів і парадигми свого правильного реагування на них. Espreso.tv Відкрити / Коментувати

2021-01-11 11:53:13 Тріумфальний успіх на позачергових виборах президента Киргизстану вчорашнього опозиціонера і в’язня Садира Жапарова супроводжувався і іншим успіхом переможця.  Переважна більшість виборців висловилися за перехід від парламентської до президентської системи правління.  Прихильником такого переходу був сам обраний глава держави, який під час передвиборної кампанії говорив про хаос і торжество кланових інтересів, якими супроводжувалося існування парламентської республіки.  І з цими твердженнями важко не погодитися.  
Заковика лише у тому, що Киргизстан вже був президентською республікою протягом декількох десятиліть. Президентська республіка привела до граничної концентрації влади у руках її перших президентів - Аскара Акаєва і Курманбека Бакієва і двох повстань, які змусили обох президентів залишити країну.  Та й коли було ухвалено конституцію парламентської республіки, новий президент країни Алмазбек Атамбаєв (сьогодні він знаходиться в ув'язненні) мав куди більше влади, ніж усі парламентарі, разом узяті.  А нове повстання у Киргизстані, учасники якого протестували проти фальсифікації результатів парламентських виборів, призвело до відставки президента Сооронбая Жеенбекова, але не до припинення роботи старого парламенту.  Так що ж, може справа не у тому, яка республіка у Киргизстані - парламентська чи президентська?  А у тому, що країною всі ці десятиліття керують хижі клани?  При будь-якій формі правління?
Це питання повинні ставити собі аж ніяк не тільки киргизи.  Це питання повинні собі ставити і ми.  Тим більше, що Киргизстан і Україна багато у чому схожі.  Киргизстан - найдемократичніша країна у Центральній Азії, на тлі деспотій у сусідніх державах.  А Україна - найдемократичніша країна на сході Європи, на тлі диктатур у Росії і Білорусі.  Чому ж ані у нас, ані у киргизів нічого не виходить?
А ось чому.  Протягом декількох десятиліть українці, як і киргизи, сперечаються про те, яка форма правління буде більш ефективною і призведе до вирішення проблем країни.  Я, наприклад, послідовно виступаю за парламентську республіку.  І це висновок з постійних спроб узурпації влади очільниками держави - від Кучми до Зеленського.
Але те, що відбувається у Киргизстані, змушує мене визнати, що перехід України до парламентської форми правління зовсім не обов'язково буде панацеєю.  Сенс парламентської республіки - у балансі інтересів.  Але це працює, коли є розвинене суспільство, коли політичні партії - це партії, а не клуби своїх лідерів, пов'язані з олігархами.  Коли у громадян є погляди і є майнові інтереси, які ці громадяни хочуть захищати.
У злиденній країні, якою керують хижі клани, важливою є не форма правління, а баланс інтересів цих кланів.  Саме цей баланс у нас в тій чи іншій мірі дотримується останні три десятиліття.  При цьому звичайний українець, як правило - всього лише статист у цьому театрі абсурду.  Навіть коли народ виходить на сцену, як це було 2004 року і у 2013-2014 роках, клани швидко опановують ситуацією і через контрольовані медіа нав'язують йому власний порядок денний - владу Віктора Януковича чи Володимира Зеленського, значення немає.  Головне - олігархи збагачуються, народ бідніє.  Так було за президентської республіки.  Так відбувається за парламентсько-президенської.  Так буде при переході до парламентської форми правління.  У разі продовження кланового управління країною українці, як і киргизи, у буквальному сенсі слова приречені на злидні, безвихідь і повальну еміграцію.
При цьому на нестабільність у Киргизстані накладається непорозуміння між північчю і півднем країни, а в Україні - між заходом і центром з одного боку і півднем й сходом з іншого.  І коли з'являється політик, здатний об'єднати виборців у голосуючих за різні політичні сили регіонах, це сприймається багатьма як можливість об'єднати країну.  Таким був приголомшливий результат Володимира Зеленського. Таким виявився результат Сапара Жапарова.
Але у наших або киргизьких умовах політик-популіст об'єднує, дає надію, але не протистоїть клановим інтересам - що стає передумовою для втрати довіри і нової кризи у майбутньому. Відкрити / Коментувати

2020-12-23 14:40:11 Путинская Россия стала государством, захваченным собственными силовиками, олигархами и бандитами. Государством с деградировавшим правосудием, нивелированной моралью и преступной властью. Государством, рьяно уничтожающем своё же общество и готовым расправиться с любым, кто ставит под сомнение легитимность преступлений. И в этом государстве не сомневаются в своём священном праве воровать и убивать. Воровать – всё, что плохо лежит, от бюджетных денег до территорий чужих стран. И убивать – каждого, кто готов бороться со сложившейся печальной ситуацией. Відкрити / Коментувати