Українські матері — це про сльози і любов. Про біль і мужність. Про відчай і силу. Про страх та надію.
Пропускають «перше» сина чи доньки, бо захищають в холодному окопі їх міцний сон. Перше слово, першу посмішку, перший крок, перший дзвоник, першу закоханість…
Бо витримали ворожі обстріли, коли вивозили дітей з-під російської окупації. Заспокоювали дитячий плач через сотні клятих ракетних обстрілів. Вистояли десятки годин на українському кордоні, щоб забрати дітей подалі від жахіть війни.
Благословили власну дитину на захист держави, а зараз чекають на коротке повідомлення в месенджері: «Мамо, я живий». Навчились розбиратись в тому, який же бронік краще захищає, яка каска надійніша, а берці зручніші.
І навчились, витираючи сльози, опікуватись побратимами свого загиблого сина. Або щодня молитись про життя полоненого сина чи доньки.
Українські матері — це міцна опора, яку не знищити жодному ворогу.
З днем матері!
Telegram Facebook Twitter
