2021-10-13 10:49:39
ПРО ЗАХІД ДО ДНЯ ЗАХИСНИКІВ ТА ЗАХИСНИЦЬ УКРАЇНИ, НА ЯКИЙ ПРИЙШЛО ТІЛЬКИ 13 СТУДЕНТІВ
Ви знаєте, а люди жорстокі...
Не просто жорстокі... Жорстоко байдужі...
До болю, переживань, до горя інших, якщо це прямо не стосується їх...
І в цьому я переконалася уже не вперше... Майже порожня актова зала сьогодні вкотре це довела...
Бо людям все одно на те, що не торкнулося їх, не пройшло через них і не залишило сліду в їхніх серцях...
Бо вони не усвідомлюють, що значить бути патріотом, окрім як одягати кілька разів на рік вишивану сорочку і знати бодай один куплет гімну...
Бо пам'ятати своїх героїв для них — це тільки слова, які вони вимушено повторюють щоразу, коли говорять про Батьківщину...
І знаєте, ця жорстокість вражає... Я, яка завжди проводжу чітку межу добро-зло, друг-ворог, любити-ненавидіти, не можу збагнути позицію тих, хто десь посередині... Тому що посередині переважно байдужість, а для мене байдужість — зло...
Гадаю, ви зрозуміли, про що я, і подумаєте: я вважаю, що бути патріотом — це ненавидіти Росію і все з нею пов'язане... Так, саме так я і вважаю... Але це тільки одне із десятків, сотень того, що має робити людина, яка дійсно віддана Україні і яка мислить себе громадянином нашої держави...
Про це не треба кричати на кожному кроці і повторювати, наче мантру, — це потрібно відчувати...
Та знаєте, я переконана, поміж мільйонами жорстоко байдужих завжди знайдуться сотні чи навіть тисячі щиро зацікавлених, а тому сльози, які сьогодні блистіли в очах моїх одногрупників, і водночас тих небагатьох, завдяки кому актова зала таки не була порожньою, доводять, що є люди, які також бачать чітку межу добро-зло і які відчувають щось більше, аніж потребу просто "пам'ятати своїх героїв" чи називати себе патріотом...
Софія Дякунчак
211 views07:49
П
