Я геть закинула з лютого своє пальто, не можна так. Напишу, | Репортерське пальто
Я геть закинула з лютого своє пальто, не можна так. Напишу, чим зараз займаюся.
По-перше, ми з Анною продовжуємо їздити селами. Історія з Old khata project така. Як і планували, до зими ми зібрали матеріал для книжки, домовилися з класним видавництвом і готові були тільки з'їздити весною ще на Сумщину, куди не доїхали за літо, й видавати. Навіть поїхали на тиждень у монастир, де верстали чорновий варіант. Ну а потім 24 лютого, і книжка пішла в невідомість. Тепер ми їздимо селами й фіксуємо те, що з ними і з людьми зробила війна. Будемо старатися не йти в класичний формат інформування, а далі пробувати шукати поезію в буденному. Були на Київщині і Чернігівщині, тепер на черзі Сумська область.
Крім цього, десь із березня я трохи пишу і редагую у волонтерському проєкті War. Stories from Ukraine. Це історії про те, як українці переживають війну. Редагую культурний напрямок, тому мені можна присилати тексти про зруйновані чи пошкоджені пам'ятки, церкви тощо.
Я зовсім небагато пишу репортажів у класичному розумінні, але мені подобається той, що зробила про залізничників з Сумщини, які їздили-жили в поїзді 40+ днів. Але пишеться зараз тяжко. Багато думок про це, які вартують окремого допису.
Почала працювати в одному проєкті IWPR — записувати свідків злочинів росіян. Міжнародні юристи хочуть показати, що це не просто поодинокі злочини російських військових, а системні — а отже, є злочинами проти людства і потенційно геноцидом українців. Якщо — не дай Бог, але все ж — ви або ваші знайомі пережили щось страшне, що можна назвати воєнним злочином (викрадення, катування, розстріл, обстріл цивільних об'єктів) і готові розповісти про це, пишіть. Я зосереджуюся на Луганщині-Донеччині, але про інші регіони також можна писати, передам колегам.
І останнє, довга історія, яка почалася у 2020-му і вже аж невдобно про це писати, але мені треба таки доробити книжку репортажів про Сєверодонецьк. Вона лежить дописана з минулого травня. Видавництво довго з нею працювало, аж тут така війна, і Сєверодонецьк — це ще один біль. І книжка тепер має бути інакшою. І якщо й вийде вона, то в іншому видавництві. Але треба дописати.
Така от історія. Якщо хочете, аби я написала про щось конкретне чи запитати мене про щось, пишіть у коментарях.
