2020-12-07 10:29:56
Я спускалась поверхом нижче, у мене сильно, попри шубу, мерзла дупа. Цей під’їзд був якийсь інфернально холодний, краще вже на вулиці побігати. На стінах понамалякали зовсім уже щось незрозуміле, а ще висіло оголошення з Марією Деві Христос. Про апокаліпсис та чіпи диявола на лобі. Чорно-біла фотка з матричного принтера показувала мені два пальця, а відчуття було таке, наче один і середній. Я шкрябнулась в одну квартиру, другу, третю… Тиша. Взагалі знаючи, як я співаю, я б на їхньому місці теж не відчиняла.
На третьому поверсі уже було десь приблизно ясно, що дарма я взялася. Шморгаючи носом у темряві, бо лампочки вкрали, стояла перед тими дверима, і здатися соромно, і сенсу стукати… Звісно, спускаючись до себе на поверх, я як годиться всмак ревла. Не сказати, щоб я не вміла весело сприймати заміну всього на картоплю, клей з борошна та інше. Але коли ти все на все уже замінив, а тебе навіть слухати не стали – то правда сумно. Гарячий від сліз ніс у холодному під’їзді одразу вистигав, я хлюпала, намацуючи сходи. Тепер я знаю, що творчі люди приблизно так зазвичай і почуваються – ходиш ото як дурень, співаєш, а всі ховаються. Але тоді здавалося, що всі, всі в світі колядують із гарною сріблястою зіркою з шоколадної фольги, всім усміхаються, всіх хвалять, і тільки я, як дурепа, самотньо стою в темному під’їзді та рюмсаю, бо це особисто мені так не пощастило.
- Ну, дєточка, - баба Ема була висока, голосна, коротко стриглась і весь час щось мила та перераховувала банки з варенням. - Часи важкі, у людей їжа порахована, що поробиш, не ми такі, життя, не напригощаєшся. Не плач, щас в гості підемо. – і, накинувши кофту, ступила до мене на сходовий майданчик. Йти було один крок. Навіть півкроку – до наступних дверей.
Раїса Іванівна, бездітна вдова і наша сусідка, мала два щастячка в цьому житті – кота Маркізика і політика Петра Симоненка, котрого звала ніжно «мій Симонєночка». З бабцею моєю вони регулярно чаювали і так само регулярно сварилися. «Емка, - казала Раїса Іванівна, - щоб ти здохла, проклятуща буржуазна націоналістка. Оце з-за таких, як ти, в мене пенсія мала». Тоді вони проклинали одна одну і йшли пити разом чай з чим було.
Бабка подзвонила їй у двері. Смугастий кошлатий Маркізик виліз до нас, невиспане котяче мурло, і мерзотно засичав. Він дуже ревнував Раїсу Іванівну до гостей, тому зазвичай під час візитів постійно волав та шипів. А що нирки у нього були хворі, то з’являвся він світові обмотаний мереживною пуховою хусткою, заколотою над хвостом за допомогою здорової булавки. Злобний домовик-трансвестит. В такій самій хустці на квітчасте плаття вийшла до нас Раїса Іванівна – висока зачіска, капці, запах валидолу.
- Емочка Афанасіївна!
- Раїсочка Іванівна!
«Добрий вечір тобі, пане господарю!» - несміливо заспівала я повз всі відомі людству ноти. Наша сусідка була переконаною атеїсткою, як і бабця, тому ще невідомо, як то воно мало їй сподобатись. Але Раїса Іванівна розпливлася на все лице. Зажадала ще пісеньок, тоді віршика. Віршик по темі я знала тільки отой про Біду, а Біда явно була Раїсі Іванівні ні до чого, тому зачитала Пушкіна про мороз і сонце. Публіка просить, то підлаштуєшся.
- Гарно як, - сказала Раїса Іванівна, виносячи кілька яблучних карамельок. Маркізик розпушив шерсть, роздув хвоста під хусткою і завив. – А то молодь зараз – самі наркомани, ні віршика тобі, ні пісні про діло октября. Слава богу, ти у бабці не така. Емочко, а знаєте, що мій Симонєночка сказав учора? Що все повернуть, як було!
- Не треба нам совка! – відрубала бабця. – Я його от де бачила! Ми живемо в незалежній Україні! А Симоненко твій – брехло, уже в телевізор не влізає, таку ряху від’їв!
- Заходьте ж, - Раїса Іванівна відступила ліворуч, щоб ми могли влізти в її крихітний передпокій з розчовганими гостьовими капцями. – А твій Кравчук хіба влізає? Розвалив союз! Америці нас продав!
Бабця, з банкою бурштинового яблучного варення під пахвою, уже й сама квапилась в квартиру до подружки.
245 viewsJulia Batkilina, 07:29
Р
