Get Mystery Box with random crypto!

Шалений Кіт

Адреса каналу: @shaleniy_kit
Категорії: Блоги
Мова: Українська
Передплатники: 27.81K
Опис з каналу

Олексій Петров в соц. мережах:
Twitter - https://twitter.com/Punisher_Cat?s=09
Facebook - https://www.facebook.com/alex.petrov.3975
YouTube - https://www.youtube.com/channel/UCHArZduKt5L_EhrKd1RjsZw

Ratings & Reviews

3.33

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

1

4 stars

0

3 stars

1

2 stars

1

1 stars

0


Останні повідомлення 5

2023-07-01 19:32:19
Приємно, коли люди допомагають просто так. Коли навіть не очікуєш на допомогу, тому ще… не просив. Так, мої «Кошенята» назбирали грошей по друзях-знайомих та придбали два причепи, щоби спростити логістику взводу. Бо якщо поступила команда «три зелених свистка», себто переміститись з пункту «А» в умовну Помідорвку, ми повинні… «вжууууух» і умчались. Але всеодно не виходило, щоби уж зовсім «вжууууххх». Потрібен був ще один причіп. Не горить звичайно ж, є запити і більш важливіші, але… потрібен.

І я напевне так голосно думав про це, що днями в особисті написав фейсбучний френд. Причому одразу, без еківоків,
- Олексію! Я бачив, у вас зʼявились два причепи. Якщо є потреба, то можу вам подарувати ще один!
- Ееееее… Я що, так сильно думав про це?
- Ні… Просто… Просто. Ну вирішив спитати!

Отже. Сьогодні мої хлопці притащили третій причіп. Тепер точно, «вжуууууух» і пил стовпом! Правда треба «Ніссан» трохи підшаманити. Бо японська підвіска трохи в шоці від фронтових доріг. Але то вже інша історія!

Дякую дуже усім так кожному, хто допомагає українському війську!
5.6K views16:32
Відкрити / Коментувати
2023-07-01 16:07:01
Агент ФСБ Паша «Мерседес», сидітиме вдома, під домашнім арештом. Можна тільки уявити, його «келью». В той же час, полковник українських спецслужб Роман Червинський, за плечима якого неймовірна кількість унікальних спецоперацій, запроторений за ґрати. Як свого часу до речі, за ґратами сидів генерал Дмитро Марченко…
6.4K views13:07
Відкрити / Коментувати
2023-07-01 13:22:59 У далекому вже 2014 році у мене була одна дуже неприємна історія.

Десантники 79-ки в Ізваринському оточенні, всі на депресії та в безрезультативних спробах придумати якийсь вихід, а тут мені дзвінок від "представниці комітету матерів 79-ки". Вона мене просила допомогти відвезти їх до місця боїв. Там вони збиралися "взяти білий прапор і на колінах просити росіян пропустити хлопчиків додому" (цю частину я емоційно розумів), адже "ніхто не повинен марно вмирати через колір ганчірки на флагштоку" (і ось тут я дуже сильно нахамив, кинувши трубку). До чого я це зараз згадав?

Я досить часто натикаюсь у соцмережах на розумників, які докладно розповідають як не брати повістки та відмовлятися від спілкування з представниками військкоматів. Я читаю обурення щодо закритих кордонів. І дуже часто бачу ідіотську тезу, що потрібно проводити якісну "рекрутингову кампанію", а не оголошувати мобілізацію. Стратеги, так. Рекрутингова кампанія "Запишись на Третю Світову, поки решта питиме чай вдома".

Розумієте, мамині квіточки. Ніхто не хоче в армію, яка зараз сильно воює. Так! І добровольці також не хотіли! Ось ті самі добровольці, які самостійно прийшли до військкомату — вони не хотіли до армії! Ну, ок, там був якийсь відсоток "романтиків війни", адреналінників і навіть просто професійних "солдат удачі". Але в масі своїй — ні! Ніхто не хоче вмирати, ніхто не хоче отримати практично гарантовану для всіх контузію та/або значно серйозніші поранення. Ніхто не хоче жити "в полі" місяцями, митися раз на пару тижнів, стиратися раз на місяць, їсти одноманітну і не завжди смачну (хоч і цілком калорійну) їжу. В армію ніхто не хотів. А ось захистити Батьківщину... Таких виявилося багато. Ось вони в армію і прийшли, хто сам, а хто по повістці.

Двадцятитрирічний біотехнолог, з тонкими пальцями та сонячною зачіскою. Епілептик, що благав не виганяти його з батальйону і знайти будь-яку господарську роботу. Хворий на рак у термінальній стадії, який рвався йти першим. Офісний клерк, без особливих амбіцій та устремлінь, що став віртуозним протитанкістом з орденами та званнями. Топменеджер агрохолдингу, з яхтою та упакованим життям. Вони вирішили захищати Батьківщину.

Батьківщина... Хтось не може сформулювати для себе опис цього поняття, але тримаючи в голові збірно-патріотично-книжковий образ, пішов воювати. Батьківщина... Хтось у голові тримає картинку саме своєї оселі, свого двору, свого кола друзів і хоче це захистити. Батьківщина... Хтось думав не географією, а лише про сім'ю та дітей. Різні історії, суть одна. В армію? Ні, не хотів. Але захистити Батьківщину можна зараз тільки так — ось іду до армії.

І що, виходить тільки патріоти в армії зараз, а всі інші боягузи? Зовсім не так! Я знаю досить багато людей, які продовжують жити звичайним цивільним життям, але вони готові по повістці з'явитися у військкомат. Вони не хочуть, вони воліють не потрапити, вони раді будуть уникнути — але вони ГОТОВІ. Так, завжди є мільйон нюансів, медичні протипоказання, вік, склад сім'ї, побутова зручність домашнього життя. Завжди знайдеться пояснення. Але ти чи готовий... чи ні. Ось вони — ГОТОВІ.

А всім іншим, якщо просто глибше копнути — їм все одно "колір ганчірки на флагштоку".

Воювати за прапор вони не будуть.
4.4K views10:22
Відкрити / Коментувати
2023-07-01 12:46:13
Шовковиця. І нехай весь світ зачекає… Хвилин тридцять. Ну може сорок!
16.9K views09:46
Відкрити / Коментувати
2023-07-01 10:03:17 Красивое… https://t.me/yigal_levin/50152
5.3K views07:03
Відкрити / Коментувати
2023-07-01 09:50:11 Зараз! Сьогодні! В цю мить… Хтось допомогає своїй країні, яка стікає кровʼю. Робить для неї усе що може і навіть не може, а хтось згадав фразу із відомого російського фільму; «Сегодня Родина там… где задница в тепле», і швидко її реалізував!

Що ж… Кожному своє!
5.4K viewsedited  06:50
Відкрити / Коментувати
2023-07-01 09:50:11 У мене був друг. Полковник авіації. Справжній полковник, і як тоді вважав, справжній друг. До 2014 року ми разом їздили на риболовлю. Ввечері, на березі річки, під смажене м’ясо та «по пятьдесят», годинами спілкувались про армію. Верніше, делилися спогадами. Я завжди прислуховувся до його думки і навіть не уявлял собі ситуації, яка може нас посварити.
Прийшов 2014 рік. Літо. І ми… ні, не посварилися. Просто припинили наше спілкування після фрази колишньго, (вже колишнього) друга, «Мне всё равно, чей будет Мелитополь, российский или украинский. Главное, чтобы это было без войны».

Бачу, як деякі українські… ну українські же блогери, самі того не помічаючи, перетворюються (вже перетворилися) на гучні рупори російських ІПСО. Я не буду стверджувати, що вони це роблять напряму. Впевнений, що ні, але факт залишається фактом. Плюс ще один снаряд в інформаційній війні росії проти України. Але це снаряд вже летить в спину.

Чи дійсно вони українці? Так, але ті, які люблять Україну, таку, яка потрібна виключно їм. До речі, шарій з тієї же компанії. Він безумовно вважає себе українцем, але йому потрібна Україна, мʼяко кажучи, трохи інакша. Чи перетворились деякі українські блогери на таких собі міні-шаріів? Я вважаю, (та що там вважаю, бачу), що так. І як раз такі інформаційні ресурси, дуже люблять використовувати спецслужби інших країн… в сліпу. Скільки шарій палок натикав в колеса України, відомо напевне тільки на Лубянці. З такими працюють через другі, а іноді і треті руки! І людина цілком вважає, що він же робить «хорошее дело», наприклад поливаючи брудом будь які заходи з мобілізації. І вже потім, в коментарях «кипит разум возмущенный», а десь у непримітному кабінеті тихонько кажуть «отлично» і ставлять відповідну позначку в компʼютерному файлі.

- Ти можеш сварити владу і її є за що сварити. Кожного дня, все більше. Наступні вибори дадуть Україні нову владу. (Цей процес не зупинити).
- Ти можеш обурюватись фінансовими мутняками Банковій. Про це зараз не говорить лише ледачий та Безугла.

Але, якщо ти українець, ти не можеш, просто не повинен, наприклад порівнювати свою країну із тюрмою. Країну, а не діі влади, які часто мʼяко кажучи, недолугі. Ти не хочеш (не можеш) допомагати Україні зі зброєю в руках? Ок! Питань не має. Допомогай як волонтер. Теж ні? Добре! Стань її потужною зброєю на інформаційному фронті. Це зараз надважливо! І тут теж ні? Ні той вихлоп? Окей! Нехай буде так… Але ж тоді просто стій в стороні і… НЕ ЗАВАЖАЙ битися їй за свій завтрашній день! Чи багато у неї шансів? Я не знаю! Не Бог і не Залужний. Але якщо є хоча би один шанс захистити своє, його треба використати. Просто не заважай! Ну якщо ти звичайно ж громадянин своїй країні. Але який, «не заважай», якщо тебе вже грають в повний зріст. Людина безумовно цього не помічає, але цей факт вже мало кого цікавить.

Стикаючись з такими випадками, я чомусь згадую свого колишнього «друга», та його політичну позицію. «А какая разница». До речі. Він міг дуже довго її відстоювати. Сперечатися годинами. Наводити (на його погляд залізні) аргументи, щоби доказати свою правоту і змусити мене прийняти його точку зору. А саме, навіщо воювати, краще домовлятись із росією і понуро опустивши голову віддати своє! Не змусив. Я просто перестав спілкуватись, викресливши його зі свого життя.

До речі. Від дочекався свого «світлого дня». Мелітополь, хоч і тимчасово, але окупували. Не вийшло, щоби зовсім без війни, але то вже як вийшло. Напевне він зараз щасливий в обидві руки та повні кишені. Але то його життя, його вибір і так, його відповідальність.

p.s. Як дав зрозуміти своїм підписникам (і не тільки їм) один відомий український блогер, в решті решт він зміг втекти за кордон, бо… «Выдавили из Украины». Законно це він зробив, чи ні - не знаю! Але… Сподіваюсь, що тепер він може назвати себе щасливою людиною. Набрати повні легені повітря свободи, махнути рукою і… хер з нею, з тією Україною! А там хто зна, може і з шарієм познайомляться та знайдуть спільну мову. Їм зараз є про що поговорити. А потім Толік підкаже, як правильніше та куди!
5.4K viewsedited  06:50
Відкрити / Коментувати
2023-06-30 18:56:24 #операція_бусік

Тут така справа шановні! В друзях та підписниках у мене багато військових. З різних підрозділів. Ті, хто зараз знаходяться на півдні, півночі, сході і навіть заході України. Ті, хто сьогодні під Оріховом, а вже завтра десь вже за Херсоном. Ті хто сидять в штабах і шаряться там, де вовки срати бояться.

Так ось… Мені стало цікаво! Дуже цікаво.

В телеграм каналах деяких начебто проукраїнських блогерів, (ну вони ж із паспортом України, значить проукраїнські), ледве не через допис відео з тим, як кляті працівники військкоматів, пакують звичайних чоловіків в мікроавтобуси і кудись вивозять. Таки часи настали, що вийти на вулицю не можливо. Тільки зібрався латешечки сьорбнути, як одразу біля тебе гальмує бусік. Люди в камуфляжі вискакують, по нирках «нннннанахуй», по спиняке «єєєєблись», в салон закинули і кудись повезли. Все! Напився лате на безлактозному молоці з круасаном. Ну тіпа така примусова мобілізація крепостных. Це вони так себе називають, «крепостные», бо не можуть здриснути з країни, а дуже цього хочеться. Але то таке, крепостным виднее…

Ну добре. Бусікі гоняють, людей пачками пакують (відео же є) і потім… А ось що потім? Питання до вас друзі військові. У кого друзі в підрозділі є ті, кого схопили і в одних тапках в армію відправили? Скільки таких у відсотках від загальної кількості особового складу? Бо мусить бути якнайменше половина. (Серйозні та поважні блогери брехати же не будуть)! І до речі, як служать ці хлопці?

Відповім одразу за себе. Мені таких чомусь не видали. У взводі є один боєць, якому спокійно вручили повістку на зупинці автобусу. Все! Серед особового складу роти, теж не чув про таких…
5.4K views15:56
Відкрити / Коментувати
2023-06-30 17:21:04
Спитайте любого командира, «Що саме важке для нього?», і майже стовідсотково отримаєш відповідь: «Чекати»! Коли група на виїзді і ти отримуєш інформацію уривками, може поїхати дах. В голові тисячи думок. Різних. Дурних і… ще більш дурнуватих. Ти їх женеш, говориш сам себе, що все буде добре, сержант досвідчений, не перший же вихід, а всеодно відчуваєш, як мозок починає кипіти…

«Так… Їхати хвилин сорок… Ну ок, нехай годину… На роботу ще година… І стільки же обратно». Дивлюсь на годинник. Мусили вже закінчити роботу і вже повертатися. І тут прилетіло повідомлення,
- Твої відпрацювали. Почався обстріл. Чекають коли закінчиться.
- Бля… Поняв. Все норм?
- З хлопцями так. З автівкою хз.
- Плюс

Хвилини тягнуться наче гумові.

- Ну що там?
- Ще криють. Але трохи повільніше. Я маякну як поїдуть.
- Ок. Чекаю.

І знов очікування. Вже починаєш думати, що треба збиратись та летіти на другій автівці, якщо хлопці залишаться без колес. Витягнути їх, а вже потім автівку. А там немає нічника. Добре. Якось то доїдемо. Херня все… Пів на першу ночі. Час. Майже два ночі. Криють. І тут таке очікуване повідомлення,

- Стихло. Твої помчались. Зустрічай.
- Плюс друже. Дякую.
- Та нема за що.

Ще хвилин сорок. Хоча, напевне пʼятдесят. Може година. Ніч. Там сильно не погоняєш. Але знаючи, як водить автівку Льошка, все ж таки напевне пʼятдесят хвилин. Чекаєш. І таке враження, що відчуваєш як сивієш. Майже ніхто не спить. Хлопці з інших відділень ходять на вулицю і палять одну цигарку за іншою.

- Кіт, тихо?
- Тихо друже. Ще хвилин десять. Може п’ятнадцять. Сподіваюсь, що все добре…

І нарешті повідомлення в чаті. Таке довгоочікуване.

- Командир. Мы на месте. Всё чётко!
- Фуууууухххх… Слава Богу. Отдыхайте, утром доповідь.
- Плюс, плюс…

Ну його на фіг, такі нерви. Простіше… В рази простіше коли поруч з ними. На відстані витягнутої руки.
6.0K views14:21
Відкрити / Коментувати
2023-06-30 14:56:18
Ще раз, для особо обдарованих поцінювачів різних шоу…
5.3K views11:56
Відкрити / Коментувати