Коли я був молодий, високий та стрункий наче соняшник, ну тобт | Андрей Луганский 🐧

Коли я був молодий, високий та стрункий наче соняшник, ну тобто капловухий юнак, на вулиці було розповсюджене таке явище як… «доїб@тись». Йде декілька молодиків, із спермотоксикозом на всю голову, тобто все бурлить в мозоку, і треба кудись подіти енергію. От і шукали «жертву». Не так вдягнутий. Не так подивився. Ні те сказав. Та й взагалі, просто скучно…

Судячи з усього часи повертаються. Три, чотири молодики. Із поставленим ударом «двійка в голову». А тут чувачок. Не така зачіска. Не така футболка. Не той погляд. Без жодного слова, «лівий прямий в голову, правий боковий в щелепу», і все… Ги-ги-ги! Ти бачив, як я його? Красава, в натуре, да?… Можна ще і на телефона зняти «героїчний» вчинок. Тіктоку потрібна щосекундна їжа.

Тоді, коли я був юнаком, можна було нарватись на зустрічну «предьяву», якщо зачепили не того. Зараз все буде простіше… Просто приїдуть бойові побратими. Просто знайдуть зелених «під@рів», і… Ну ви зрозуміли! Угу, погрозять пальцем. А ви що подумали?

Скочуємось в суцільний беспредел…