я сиджу на холодному підвіконні, повністю позбавлена бажання с | темрява

я сиджу на холодному підвіконні, повністю позбавлена бажання спати.
кілька ночей поспіль місяць яскраво світить у моє вікно, і я дивлюсь на нього, як і мільйони інших людей сотні, тисячі років тому.

задумуюсь про те, що мене колись теж не стане. я залишусь буквами на пожовклих сторінках. я буду жити в речах, подарованих колись мною; мене відкопають у пам’яті, і я пронесусь швидкоплинним спогадом з далекого, та такого гіркого минулого.

я помру лише тоді, коли спогади зникнуть, а речі стануть прозорим попелом. смерть - це щось більше, аніж зупинка серця. це більше, ніж надпис на надгробку і несправжні квіти.

і, напевно, смерть завжди приходить вчасно