дивись як твої спогади у Лету кануть поволі: забуваєш її облич | Думай хоча би один раз

дивись як твої спогади у Лету кануть поволі:
забуваєш її обличчя, ходу, забуваєш голос.
ти загубив її серед трамвайних колій
та швидкісних магістралей свого мегаполісу.

вона лишилася там, де ти розпочав свій шлях
де ти ступав хиткими першими кроками.
пам'ятаєш, вона завжди казала, що ти маєш шанс –
на рівні боротися з тими «акулами» й «вовками».

а ще точно знала, що всі потребують свободи!
вільного польоту в безмежні висоти!
і хоч їй самій бракувало такого досвіду –
вона тебе не тримала своїм піддослідним.

9*11*21