В кінці днів стоїм навколішки, Коли всього себе вже віддали, | Думай хоча би один раз

В кінці днів стоїм навколішки,
Коли всього себе вже віддали,

Коли про себе вже нема, що показать.

Захід сонця в путь проводим повернутись,
Йому на зберігання кладемо свої здобутки.
Списані припали свіжим пилом палітурки.
Їм ще до сходу бутоном розгорнутись

Й історію одвічну нашу розказать, як

Завжди себе всього ми дарували
Без всіх вагань навколішки коханню.

Й останнє слово завжди лишається за ним.