Вибачте, я трохи романтик, Тому мене заносить на поворотах Всі | Думай хоча би один раз

Вибачте, я трохи романтик,
Тому мене заносить на поворотах
Всіх іскристих шляхів та хитросплетінь
Історії нашої.
Я трохи мрійник неосяжних фантазій,
Що єднають в собі душі блукаючі,
Що примножують фантастичність
Майбутнього спільного.
Я патріот нашого й вільного, тому,
Вибачте знову за мою інфантильність
Та розвіяну в повітрі наївність,
Обираю за руки тримаючись дивитись на світ.
Тримаючись разом і йдучи в неможливе,
Де лиш жилка можливого живиться
Зі скель крем'яних та порід повних
Золота слова, яке сказано голосом всіх.
Я прошу пробачити мене знову й знову,
Що втягую в світ нереальний, далекий.
Настільки далекий від правди,
Що лиш на папері залишить свій слід.
Ідеалістом я вважаюсь тепер перед вами,
Геть за власним бажанням сліпим.
Втім, я можу мати лише сліпу віру,
Як свої очі відкриє наш спільний дім.
І неньку пізнають заплакані очі всіх тих,
Хто за неї плоть шматками ложив,
Хто без надії ввесь час сподівався
І потім зненацька притих.
Ми маєм побачити, дано нам шанс,
Ох вряди-годи як, все довести до кінця.
Наївна, мила юність неумита,
Яка хороша, хоч і нерозумна ти.