Бракує слів, щоб говорити.
Сьогодні вранці у боях на Донецькому напрямку загинув мій небіж, правнук академіка Івана Крип‘якевича і отця Артемія Цегельського – Артемій Димид.
Наша родина сумує разом з родиною Димидів-Крип‘якевичів…
Артемко був незвичайним.
Яскравий, активний, ерудований, розумний, патріотичний і завзятий.
Вільний. Безстрашний. Відважний.
Для нього світ був великий і відкритий, а перепон не існувало...
Завжди вражав нас розповідями про свої стрибки з парашутом та мандри, на мотоциклі встиг об‘їздити чи не пів світу по різних континентах.
Був сміливим. Завжди першим ставав до боротьби за Державу. Спочатку на Революції Гідності, як сьогодні пам‘ятаю, – у перших лавах. Потім – на фронті московсько-української війни.
Воювати пішов ще у 2014-му (спецпідрозділ «Гарпун», полк «Азов»).
Ми всі ним пишалися.
Неймовірно пишалися.
А покійна Бабця Туся називала його «Ангеликом»...
Спочивай з Богом, Артемку!
Молися за Україну з небес.
Вічна пам‘ять і слава Герою!
