2022-05-05 19:53:03
"У меня есть две свободных ямы, закопать можем в любую": розповідь очевидеці про життя в окупації у Запорізькій областіЖителька окупованих російськими військами територій у Запорізькій області, ім'я якої з міркувань безпеки ми не зазначаємо, розповіла ТСН.ua про ситуацію у їхньому селищі та життя в окупації.Я ніколи не могла подумати, що в наш час, у 21 столітті, на нас може напасти Росія. Ми не вірили навіть тоді, коли це сталося. 24 лютого, коли почули вибухи, зрозуміли, що це реальність.
Знайомі та друзі одразу ж почали збирати валізи і виїжджати до інших країн. Є навіть такі, які виїхали до Росії, бо в Україні залишатися їм було страшно. Вони, не задумуючись, кинули тут всіх своїх рідних і поїхали до країни-агресорки.
Ми ж живемо зі старенькими дідусем та бабусею, тому вирішили залишитися вдома, поки це можливо.
Нам добре чути вибухи та постріли навколо. Перших 8 діб з початку війни я не спала взагалі. Не могла заснути. Вирішили, що будемо щоночі чергувати біля вікон, будемо дивитися, чи не летять вертольоти, літаки, ракети. Я чергувала біля вікон зі старшою донькою. Молодші донька і син в перші дні плакали, дуже боялися і говорили, що хочуть жити.
Прапор СССР і російські блокпостиУ 20-х числах березня до селища приїхали російські військові і запропонували місцевій владі змінити український прапор на російський. Наші відмовилися. Ті поїхали.
Через декілька днів, 31 березня, російські солдати знову приїхали до селища. Вони були озброєні, на двох цивільних автівках, розмальованих зетками, без номерів. Сказали всім залишити приміщення адміністрації. Вони повісили на будівлю прапор РФ, який згодом зламав вітер. Навіть сама природа чинила опір цьому.
І ось нещодавно рашисти повісили на адміністрацію прапор СССР – червоний із зіркою, серпом і молотом.
Через тиждень російські окупанти почали будувати у нас блокпости – поставили їх два, і осіли в селищі. Подейкують, що вони заселилися у будівлі школи – приблизно 60 чоловік.
Заїхала різна техніка і вони почали їздити вулицями, наче у себе вдома. Заїжджали до деяких людей на подвір'я, заходили в будинки. До нас не заходили, але зупинилися поряд. Сусідам вони сказали, щоб ми їх не боялися, що вони будуть нас захищати. Якби в той момент я була там на вулиці, я б їм обов'язково сказала, що захищати нас не треба, хіба від них самих. Ми жили добре, ми були щасливі до приходу цих нелюдів.
Російські окупанти забирають цивільні автівки і їздять на них. Часто їздять п'яними по селищу. Кожен вихід до магазину - це рулетка. Діти завжди плачуть, коли я їду в магазин, вони дуже за мене хвилюються.
На блокпостах всіх чоловіків, чи-то на автівках чи у маршрутках, роздягають і дивляться, чи немає на них патріотичних татуювань. У всіх перевіряють телефони, фотографії, читають месенджері. У декого документи звіряють з якимись списками. Якщо нічого не знаходять, відпускають.
У деяких людей навіть забирали телефони.
МагазиниУ перші дні війни магазини у селищі були зачинені. Ми вирішили вдома пекти хліб, але не було дріжджів. Дріжджі почали розводити самі.
З часом магазини почали відкриватись, але ціни зросли в десятки разів: гречка коштвала 80-100 грн, цукор – 100 грн, цигарки, які коштували 70, вже 160, сіль, яка коштувала 8 грн, вже 80 грн, дріжджі сухі вагою 100 г - 150-180 грн, борошно - 1200 грн за мішок, рулон туалетного обухівського паперу - 25-30 грн, маленька зубна паста - 130 грн, прокладки і тампони – 70-200 грн.
Потім до магазинів почали завозити російські товари. Ціни на них залишаються такими ж високими. Більшість людей принципово не купують ці товари, хоча вибору немає, адже із Запоріжжя нічого не привозять.
Але останнім часом помітила, що на полицях магазинів почали з'являтися і українські товари. Підозрюємо, що, можливо, це "гуманітарка", яку тепер нам продають.
ГрошіВсі залишилися без роботи і пенсій. Працюють лише торговці. Гроші у людей закінчуються і як жити...
Джерело
21 views16:53