Данило Мокрик: Багато років я періодично запитував під час інт | Uchoose.info

Данило Мокрик:
Багато років я періодично запитував під час інтерв'ю в народних депутатів і міністрів: "Коли нарешті Україна ратифікує Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству (Стамбульську конвенцію)?".

Багато років всі казали: "Та треба, треба". Але підписана Україною у 2011 році Конвенція досі не ратифікована.

Її виносили в Раду - і забирали.

Вже понад 2 роки, як 25 тис. голосів набрала петиція на сайті Президента із закликом превести ратифікацію. Президент давав добро. Але все одно аж до сьогодні, коли Зеленський вніс Конвенцію на ратифікацію до Верховної Ради, було "не на часі".

Чому?

Бо, як це часто буває з суспільно-політичними дискусіями, публічна дискусія щодо Стамбульської конвенції була спотворена до невпізнаваності. Замість дискусії про насильство щодо жінок та домашнє насильство в цілому, вона стараннями людей, які навряд чи її навіть читали, перетворилася на дискусію про слово "гендер".

Бо, бачте, Стамбульська конвеція містить це страшне, невимовне слово, забороняючи насильство та дискримінацію за низкою ознак, в тому числі - за ознакою гендеру.

А це - страшний жупел. Це, в уяві деяких дискутантів, - саме те слово, яке покладе край віковій духовності, сімейним традиціям і загалом скрєпам українського народу. Воно тут же всіх перетворить на геїв та лесбійок, в примусовому порядку. Приблизно такий напрямок дискусії опонентів Конвенції про запобігання насильству щодо жінок.

Я живу досить давно, щоб знати, що такі спотворення і маніпуляції під час суспільно-політичних дискусій відбуваються постійно, і далеко не лише в Україні.

У 2005 році мільйони людей у Франції, голосуючи на референдумі проти проєкту Конституції ЄС, навіть її не відкривали (хоча кожен і кожна отримували її в поштову скриньку). Вони голосували проти "польського сантехніка".

У 2016 році у Великобританії одним із головних пунктів суспільної дискусії щодо "Брекзіту" внєзапно стало членство Туреччини в ЄС, переговори щодо якого в реальності були де-факто заморожені ще в першій декаді 2000-х - і відтоді лише заморожувалися ще глибше. Але теж - хто б у це вникав, коли хочеться просто покричати.

В Україні - дуже чітко пам'ятаю - певні кола, не позбавлені проросійського душка, у 2010-х вереском верещали проти "ювенальної юстиції", як явища. Бо де то таке бачено, щоб в дітей були якісь зафіксовані в законі права та інструменти їх захисту? Це ж - тотальна дебатькізація суспільства! І ні, я тут навіть не згущую фарби. Намаганнями ж у відповідь пояснити, що насправді означає поняття "ювенальна юстиція", можна було собі заробити родове прокляття до 4-го коліна.

Зі Стамбульською конвенцією у нас (і не тільки в нас) - та сама історія. Іноді краще читати, ніж верещати. В її тексті подається пояснення слова "гендер", у ст. 3:

"Соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і
характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків".

Все.

Оце ви щойно прочитали саме той страшний конструкт, який, в уяві деяких істериків, розкладе суспільство на атоми, і через який громадськість віддаватиметься розпусті серед зруйнованих святинь.

Словом, давно пора було покінчити з цим маразмом, дешевими маніпуляціями та істеричними вересками, спокійно ратифікувавши Конвенцію про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству.

Бо вона - про захист жінок і про боротьбу з домашнім насильством. Яке, на жаль, таки має в українському суспільстві певну традицію. Але це - та традиція, якої дуже богоугодно позбутися.

Дуже сподіваюсь, що народні депутати не будуть зволікати з тим, щоб нарешті цей гештальт закрити. Без маніпуляцій на емоціях і страхах і так зболеного і потравмованого суспільства.