2021-10-07 11:50:38
Валерій Марченко: ярмо – нестерпне.
Цього дня 1984 року у ленінградській тюремній лікарні (тепер Санкт-Петербург) помер Валерій Марченко. Він був онуком першого радянського ректора Львівського університету, який теж зазнав репресій. Марченко працював у “Літературній Україні” та вчителював у Києві. Зокрема, він наважився говорити про Голодомор і русифікацію, відтак у 1973-му його вперше заарештували. У таборах правозахисник познайомився з іншими дисидентами і, повернувшись у Київ, продовжив діяльність. Удруге його схопили в 1983-му. Черговий термін ув’язнення по суті був смертним вироком, бо він мав хронічну хворобу нирок, з якою в тюрмі йому було не вижити. Цього разу Марченка, зокрема, засудили за передачу на Захід проєкту рішення колегії Міносвіти УРСР «О дополнительных мерах по улучшению изучения русского языка в общеобразовательных школах и педагогических учебных заведениях Украинской ССР».
Про свою боротьбу Валерій Марченко якось сказав: “Виступивши проти цілої імперії брехні, я мав одну підпору-свідомість, що ярмо — нестерпне”. На смерть дисидента зреагували Папа Римський Іван Павло ІІ та президент США Рональд Рейган. Міжнародний тиск був такий, що матері вдалося забрати тіло сина, попри правила репресивної системи СРСР. Через три десятиліття під час декомунізації Інтернаціональну площу на Нивках у Києві перейменували на честь Валерія Марченка. Суддя Григорій Зубець, який відправив його за ґрати, працював у Подільському суді до весни цього року, а до цього багато років очолював Апеляційний суд Києва. Зубець – заслужений юрист України, має орден Ярослава Мудрого V ступеня та подяку Верховної Ради.
Джерело: https://uchoose.info/valerij-marchenko-yarmo-nesterpne/
#дваабзаци
1.3K views08:50
U
