То був нічний штурм ворожих позицій. Олександр з бійцями вийшли в «сіру зону» і розпочали наступ. Окупанти тоді запросили підмогу, тож наших хлопців накрило щільним артилерійським вогнем. Один зі снарядів розірвався зовсім поряд із Олександром — і він знепритомнів. Коли прийшов до тями — пострілів вже не було, а сам він лежав на холодній землі в повнісінькій темряві. Він трохи знав місцевість, тож зміг зорієнтуватися і поповз у бік наших окопів. На позиціях наші бійці почули шум і почали голосно «питати»: «Хто там?». Олег зрозумів, що його можуть переплутати з москалем. І щоб не застрелили свої, він почав голосно лаятися рідною українською мовою та викрикував слова, що тільки приходили на думку: «Паляниця! Укрзалізниця!» Отак, дякуючи українській мові, Олександра розпізнали побратими і витягнули з поля бою.
