Патріотизм – це, як відомо, любов до своєї країни. Можливо, вс | Українка про українське

Патріотизм – це, як відомо, любов до своєї країни. Можливо, вся причина виникнення срачей навколо того, як «варто» і «не варто» любити країну криється в тому, що любимо ми всі – по-різному?

Для когось любов – це красномовність. Розмови про те, як буде, і як треба. Фантастичні обіцянки щодо змін в країні, а на ділі – нічого. Слова та й по всьому.

Для когось любов – це вчинки. Ці люди стояли в іншій черзі, коли Боженька роздавав ораторські здібності. Хоча такій любові не бракує рішучості. Людям важко сказати словами через рот, «я люблю свою країну» – їм простіше перевести гроші на картку військовим волонтерам. І про це теж змовчати.

Є люди, які ніби й люблять, але перестраховуються. Знаєте, коли в парі ніби кохання, але «давай твої гроші – твої, а мої – мої». Якщо гроші позичаються – вмикається сімейна бухгалтерія. «А що? – скажуть вам люди – Сьогодні ми разом, а завтра – хтозна?» Тому й живуть «у любові», але з холодним розумом: фактично готові вже завтра емігрувати, змінювати громадянство, змінювати принципи та переконання.

Є люди, які люблять, але чомусь зраджують. Ну ось такі патологічні зрадники і все тут. З одного боку сім’я – це святе, а з іншого коханка – теж непогано. Тут мене всі знають, як патріота, а тут у мене невеличкий бізнес в РФ.

Дуже рідко зустрічається любов без домішок. Коли неможливо відповісти на питання «за що любиш?», бо єдина відповідь: «а як можна не любити?». Але і в такої любові є зворотня сторона - неможливість розгледіти мінуси там, де вони є, та вразливість до всього, що відбуваються з "об'єктом любові".

Так чи інакше – ми всі когось любимо. Душимо любов’ю або мудро надаємо свободу вибору, любимо красномовно, любимо діями або по замовченню. І постійно сперечаємось, бо ніяк не дійдемо згоди: як правильно?

Ви знаєте?

#я_так_бачу