Поїздки на Захід України завжди справляють на мене особливе вр | Українка про українське

Поїздки на Захід України завжди справляють на мене особливе враження. Чомусь тут, далеко від Києва з його толерантністю до всіх мов, особливостей і власних збочень, ти чітко усвідомлюєш — дуже важливо триматися своїх і за своє.

Гуляючи містом, де повно туристів з інших країн (переважна більшість яких говорить «інтернаціональною» лише для них російською) хочеться голосніше говорити українською.

Просто одна ситуація. Ми спускаємося з Ґорґан і назустріч нам йдуть польські туристи.

«Dzień dobry!» — звертаються до нас поляки.
Як важливо відповісти їм: «Добрий день!» українською. Саме українською, щоб позначити лише цим коротким вітанням, що ми українці. Адже на цьому наша розмова завершиться, але все стане ясно.

«Dzień dobry!» — як їхня ознака, як орієнтир для нас, що вони поляки.
«Добрий день!» — як чітка ознака того, що перед ними українці.

Ніяких «здравствуйтє» чи «добрий дєнь», бо немає часу потім пояснювати, що ми взагалі-то з Києва, але говоримо російською. В таких ситуаціях мова чітко розставляє все по своїх місцях — тут немає місця для дискусій про те, що «так історично склалося».

Якою мовою ти говориш — тим ти і є. Не можна молотися Аллаху і бути християнином. Не можна щодня їсти бургери і пропагувати ЗСЖ. Твої вчинки, (а найперше — твоя мова) — ось твій орієнтир.

У світі глобалізації, де державні кордони між країнами є суто географічними (бо ніяких кордонів у головах сучасних людей не існує) — так важливо усвідомлювати свою сутність.

Щоб не загубитися. Не розчинитися. Не стати зручним. А перш за все - бути собою.

Періодично звіряйте час, щоб не збитися зі шляху. Ставте собі питання.
Хто ти є? Ким є твої люди? Яких принципів ти тримаєшся? Якою мовою говориш?

#я_так_бачу