Так круто переглядати старі сторіз і бачити, як я виросла. Та | Українка про українське

Так круто переглядати старі сторіз і бачити, як я виросла.

Так боляче переглядати старі сторіз і бачити мій світ до війни.

У цій точці, де я зараз знаходжуся, багато злості через несправедливість. Ми всі виросли на хороших казках, де добро завжди перемагає зло. Я вже досить доросла, тому не вірю у принців (які порятують) та добрих хрещених (які прийдуть лише у момент відчаю). Але я чомусь досі вірю в те, що добро завжди перемагає.

Чому ж так довго?

Я (з мільйонами інших українців) переживаю досвід, до якого нас не готували.
Багато хто з нас знає, як жити у невідомості. Без роботи. Після болісного розставання. З нуля у новому місті. Як втрачати близких.

А як пережити досвід війни?

Навіть, коли ти за кордоном
Особливо, якщо ти в Україні?

І наостанок — питання, на яке я досі шукаю відповідь.
Чому в часи, коли стільки горя, так багато людей не відвертається від Бога за те, що він це допустив. А навпаки — знаходять віру.

Тому що Бог — це єдиний, хто не дасть чітких прогнозів? Не скаже “ще два-три тижні і буде ясно”? Більш того — він взагалі нічого не скаже.

А нам зараз так важливо, щоб нас вислухали. І щоб було на кого сподіватися.

#хроніки_війни