Кілька поколінь українців жили в концепті “майнового” успіху. | Українка про українське

Кілька поколінь українців жили в концепті “майнового” успіху.

Успішність вимірювалася наявністю власної нерухомості, авто. Якщо є ще дача за містом — вважай, що ти реалізувався на повну.

Ставши дорослою, я теж несвідомо почала приміряти на себе цей концепт. 
“Було б непогано мати власну квартиру”, — думала я. Але думала про це лише в контексті “тоді не треба було б платити оренду”.

Про машину я взагалі мовчу — досі не з’явилося такого бажання (хіба що хочу вєлік).

Одночасно із міркуваннями про власне (читай — куплене) житло я думала про подорожі.
“Було б непогано пожити десь на Заході України. Можливо, Франківськ?”

Або, якщо бути більш сміливою, “було б непогано якийсь час пожити за кордоном. Заодно й англійську підтягну”.

Коли на нас напала росія, я зібрала всі необхідні речі в рюкзак і пакети з-під сміття за 20 хвилин. Навіть таксі в той страшний день я чекала довше.

У мене не було власної квартири у місті, навіть кота чи собаку я не встигла завести.

Ні, я не полишила місто з легким серцем. Але з часом я зрозуміла, що мій концепт успіху був правильний. 

Я не прив’язалась до матеріального (і досі не прив’язана). За ці майже пів року я встигла змінити 7 помешкань.

У кожному з цих тимчасових домів я намагалась влаштувати прототип мого ідеального дому. Десь — купувала декоративні свічки, десь — форму для запікання в духовці. І всюди я подовгу медитувала над туркою з кавою.
Як вдома, де б цей дім не був.

Мені важко передбачити, що буде завтра, через рік. Але я точно знаю, що відчуття дому зі мною завжди. Просто тому, що мій дім всередині мене.