Вчора сіла писати допис про мої 4 місяці в Туреччині. Довго з | Українка про українське

Вчора сіла писати допис про мої 4 місяці в Туреччині.

Довго збиралася і врешті нічого не вийшло. Що казати?

Ця країна закохує і водночас розвінчує 100500 міфів про себе. Якими наївними є ті, хто думає, що знає Туреччину після тижня в all inclusive!

Вона на перехресті Азії та Європи. 

Це закриті жінки у супроводі чоловіків та жінки в настільки коротких спідницях, на які б я ніколи не наважилася. 

Це чоловіки, яким точно не треба пояснювати, що таке “свідоме батьківство”. Які гуляють з візочками, бавляться з дітьми на дитмайданчику, годують їх і розважають цікавими історіями. Татусі, дідусі — і так всюди.

Це однаковість у продуктах і меблях в будинках, до якої тут ставляться спокійно.

Це звичка у будь-якій незрозумілій ситуації пити гарячий чорний чай (у спеку!), а ввечері проводжати сонце на набережній в оточенні сім’ї та друзів, попиваючи той самий чорний чай.

Це не тільки море, сонце та смачне морозиво.

Це традиції, культ сім’ї, значна роль релігії та ставлення до всього, яке б ми, європейці, оцінили як “не надто серйозне”.

Але хто сказав, що це погано?

Ну от —"майже нічого" не сказати не вийшло.

З кожної подорожі ми повертаємось новими версіями себе. Нас минулих — не існує.

Туреччина мене м'яко, але щоденно змінює, і я дякую їй за це.

#турецькі_нотатки