Про курені (з розповіді останнього запорожця).
– У Січі куріні у їх були; такі хати; як п’ятдесят хат, то й курінь. Ці куріні ставлялись один до другого причілками, а робились на стовпах та на сволоках, без димарів. Від того, як затоплють було грубу в куріні, то дим іде прямо через оселю, – так і курить, так і курить, – за ним-то єго і куренем прозвали.
Серед сіней куреня ставляли кабицю, над кабицею клали залізну перекладину, на залізну перекладину вішали залізні крючки, а на крючки надівали казани та так і варили страву.
Оце запалють кабицю, понавішають над нею казанів, а самі полягають животами вниз округ кабиці та люльки смалють та балакають дещо про ляхів, татар та турок.
Тут же, серед куренів, стояла у їх церква, дерев’яна, у один ярус, крита гонтом, а коло церкви дзвіниця, у два яруси, теж дерев’яна. Коло церкви була школа, де вчились молодики читати та співати на криласах; а понизче школи стояв будинок кошового, а там, писарьска. От як воно було в Січі.
Поділися постом та не забуть про
