Формально наша бригада формується три місяці. Батальйон, полк, бригада… Це був довгий і важкий шлях. Батальйон виріс буквально з кількох людей. Полк вже формували три сержанти і два офіцери. Всі інші присутні в нього просто не вірили, і чекали збоку як ми «облажаємось». Восени, коли ми ще не закінчили формування полку, нам вже спустився наказ про формування бригади. Тут нас вже було трохи більше, але сказати, що це було не легко – нічого не сказати.
На кожному етапі росту окремим викликом були кадрові і мобілізаційні армійські заходи. Задача, як зробити усе можливе, щоб військкомати не закидали нас людьми, яких виловлюють по вулицях і вручають повістки, плавно перетікав в іншу задачу – як з навчальних центрів забрати тих людей, яких ми відбирали. І те і інше вийшло не повністю, тому в бригаді змішались дуже різні люди, а тих кого ми б хотіли бачити у себе, як рабів попризначали в інші військові частини, незважаючи на їх бажання або навіть офіційні документи він нас. Але ми доклали дуже серйозних зусиль, щоб досягти можливого максимуму.
Набрати багато тисяч достойних людей, одягти, озброїти, посадити на якийсь транспорт, навчити… без достатнього кістяка, без сформованих служб, складів, ППД, достатньої кількості командирів… усе з нуля.
Наразі, бригада майже сформована, чекаємо на озброєння, яке стане до нас вже найближчим часом, практично усі підрозділи проходять навчання і злагодження закордоном.
Чесно, етап формування усіх дуже втомив. Солдатів, сержантів, офіцерів... Усіх. Усі рвуться в бій. І сам би я з великим задоволенням займався б тим, заради чого 24 лютого повернувся в армію. Але ми військові, а не збіговисько авантюристів, і ми виконуємо накази вищого командування. Наказано формуватись, ми формуємось, навчатись – ми навчаємось, йти в бій – виконуємо. І щодо останнього, усі чекають з нетерпінням.
Слава Україні!
