Василь Стус

2023-04-14 18:24:26 Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь»

Стус Відкрити / Коментувати

2023-04-13 15:42:08 * * *

Моя Україна забула Сміятись. Вона гомонить. Моя Україна не вщухла Од прагнення жить. Моя Україна не знає Веселих світань. Моя Україна палає У мить догорянь. Моя Україна тривожиться, Бунтує, буя. На чорнім рабованім торжищі Вкраїна моя. Її догоряє майбутнє І тужить, ридає, І в передвечірній сутіні Лиш руки ламає. І дивиться в небо — о, де вони Надії і голуби? Лиш демони, демони, демони Старої ганьби. Злітаються — ніби на здобич, Злітаються спроквола На роздоріжжя розтоптані, Розіп'яті край села.

Стус Відкрити / Коментувати

2023-04-13 10:23:06 Отак живу: як мавпа серед мавп.
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б’юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука —
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі — лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.

1968

Стус Відкрити / Коментувати

2023-04-12 18:14:06 О земле втрачена, явися

О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні
І лазурове простелися,
Пролийся мертвому мені!
I поверни у дні забуті,
Росою згадок окропи,
Віддай усеблагій покуті
І тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця клопочуться в озерах,
Спадають гуси до води,
В далеких пожиттєвих ерах
Мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
Де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
Над райдугою голосів,
Ранкові нашепти молільниць,
Де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
І солодавий запах винниць,
Як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
Твої пшеничні руки білі
Над безберегістю полів,
Де коси чорні на світанні
І жаром спечені уста,
Троянди пуп'янки духмяні
І ти — і грішна, і свята,
Де та западиста долина,
Той приярок і те кубло,
Де тріпалася лебединя,
Туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
І бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
І душу порятуй мені.

Стус Відкрити / Коментувати

2023-04-12 14:13:11 «Якщо болить серце — тобі, друже, поталанило».

Стус Відкрити / Коментувати

2023-04-12 09:08:11 Біля метро «Хрещатик»

Біля метро «Хрещатик»
Щоранку зупиняється
Дитячий візок.
Двірничка вибирає з чавунних урн
Накиданий мотлох –
Старі газети, ганчір'я,
Коробки з-під сірників, недокурки,
Навантажить ними візок
І сквером каштанів рушає далі.
А сьогодні, напередодні свята,
Вона вбрала найкращу спідницю з сатину,
Новенькі черевики й фуфайку,
Навіть візок прикрасила
Штучними квітами з поролону.
Усмішка й задума на її обличчі
Творить рівновагу щастя.

Стус Відкрити / Коментувати

2023-04-11 18:42:06 «Зимові дерева»

Над збіркою «Зимові дерева» Стус працював у 1965-1969 роках. Як і першу збірку, «Круговерть», опублікувати її у радянських видавництвах виявилось неможливим. Та одна з кількох самотужки надрукованих копій випадково потрапила до Європи, і там була видана бельгійським діаспорянським видавництвом «Література і мистецтво». Один примірник пізніше потрапив до автора. У передмові видавців значилося:

«…Передруковуємо цей відпис без згоди, навіть без відома Автора, з обов’язку супроти української літератури. Життя рукописів на нашій землі є ще більш непевне й коротке, як було в доби нападів татарських орд. Ми обов’язані не допустити до того, щоб духова творчість наших поетів була нищена жандармами від української літератури, як спалені ними рукописні архіви Київської академії наук».

Стус Відкрити / Коментувати

2023-04-11 16:24:36 «Мені подобаються люди, що, як кажуть, “пруть буром“, тобто, мають свій норов. Ці люди — нещасливі в житті, зазнають усіляких страждань (щасливі — здебільшого безхребетні, ті, що, як покірне телятко, дві матки ссуть). У житті доводиться обирати: або цікаву муку або нецікаве щастя. Більшість, звичайно, обирає щастя, хай і нецікаве (точніше: вони воліють цікавого щастя, але здобувають украй нецікаве).»

Стус Відкрити / Коментувати

2023-04-11 14:17:18 «На Донбасі читати українську мову в російській школі – одне недоумство. Одна усна заява батьків – і діти не будуть вивчати мови народу, який виростив цих батьків … Обов’язково – німецьку, французьку, англійську мови, крім рідної…. Я вважаю, що доля Донбасу – це майбутня доля України, коли будуть одні солов’їні співи. Як же можна миритися з тим особливим інтернаціоналізмом, який може призвести до згуби цілої духовної одиниці людства? Адже нас – за 40 мільйонів…»

Стус Відкрити / Коментувати