Чуєш, солдате, Розмальований щит, іржаві лати, Дворучний меч, | янголи бачать, як я пишу

Чуєш, солдате,
Розмальований щит, іржаві лати,
Дворучний меч,
Звідки ж ти тут такий взявся?
Ти точно йшов воювати?
Чи думав, вас будуть тут зустрічати, наче гостей?
⠀
Ну і як тобі наша така гостинність?
Ваші тікали, налякані як горобці.
Трошки вам тут пообдирали пір‘я…
Вас не попереджали, що такий меч у нас тут тримають в одній руці?
Ні?
Дивно.
⠀
Дай подивлюсь на твої рани.
Заходь, полікую.
Заходь, напою вином,
Тим, що лишилося.
Ви ж спалили нам виноградники,
Забруднили воду в колодязі.
Вік не забудеш таку
Дивовижну вашу сміливість -
Воювати з тим, що навіть не є людиною,
Що не дасть здачі.
⠀
Що? Повторити, що тільки що сказав?
Кажу, годувати тебе нема чим,
Але можу покласти спати.
Кажу, в тебе цікава зброя
І гарний шрам.
Тож заходь, я тебе привітаю.
Я, знаєш, не гордий.
Розважайся, солдате,
Мій любий ворог.
⠀
Вранці прокинусь у ліжку сам,
Хоча твоє тіло лежатиме поряд.
Я ж казав, солдате:
Вода отруєна у колодязі.
⠀
17.04.2022р.
⠀
⠀
// дуже люблю тему, коли ворожих воїнів приймають як гостей, а потім таємно їх труять
а тут, чесно, я уявляла Бетті, котрий щось таке робить, так що можете вважати, що це від його лиця вірш, або навіть що це якась аушка з ним і Дітріхом в ролі воїна (бо як є шрам, чому б не бути й Дітріху?)
а можете читати це, як самостійний вірш з самостійними героями
як хочете
p.s. для нових читачів (а я знаю, що ви є): Бетті то герой моєї книги, і так, він хлопець