![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
![]()
Українські вишиванки на вулицях Сеула. Дбайливо привезені з дому, спеціально передані близькими, замовлені у місцевих майстрів, старовинні, з історією, і сучасні, які свою історію лише починають.
Сьогодні бачу це на власні очі – бо зустрічаюся з українською діаспорою у Республіці Корея. Тут понад дві тисячі наших співгромадян, але ця невелика громада – потужна рушійна сила мітингів, заходів і просвітницької роботи на підтримку України.
Водночас уявляю інші країни і міста світу зараз. Сьогодні вони більш кольорові і яскраві завдяки нашому Дню вишиванки, який тепер набув всесвітнього масштабу.
У чому ж її «код», про який так часто кажемо? Можливо, в тому, що кожна є неповторною – як і кожна людина. І водночас – поєднує з поколіннями, співвітчизниками, однодумцями, країною, домом. Машина часу і простору, втілена в одязі.
Щось, завдяки чому ми пам’ятаємо: кожен і кожна з нас – унікальні й важливі. Як візерунок на полотні. А разом ми велика сила і взаємодопомога – у будь-яких випробуваннях, і перемога – над будь-яким нападником.
