Оборона Маріупольського порту, бункери Азовсталі та російський | ЖІНКИ_зі_СТАЛІ

Оборона Маріупольського порту, бункери Азовсталі та російський полон – історія бердянця Віктора Шапошнікова.

Ми зустрічаємось з Віктором біля нашого центру. Йому ще важко ходити, поранена нога дає про себе знати. Віктор спирається на палицю, але не подає жодного натяку на біль. На наше прохання поділитись своєю історію повернення з полону чоловік дає згоду і гірко додає - «останнім часом мене показували лише по російських каналах. Вони про нас там чи не щодня кіно знімали»…

Віктор Шапошніков – матрос ВМС Збройних сил України. Він ніс службу на одному з малих броньованих катерів, що базувались в Азовському морі. Саме там, в морі, він і зустрів війну.

Зранку 24-го лютого команда катера отримала наказ «тримати оборону» і попрямувала до місця дислокації – маріупольського порту.
Довгий час в порту точились тяжкі бої. Російські танки нищили там все на своєму шляху – згадує Віктор. А 6 квітня він отримав поранення. Чоловіка доставили до умовного медпункту, бо на той час в Маріуполі вже практично не було ні лікарень, ні госпіталів. Хоча і той незабаром російська армія розбомбила. Віктора, разом із такими ж пораненими побратимами практично відкопали з завалів…

Їх наступним пунктом призначення був Азовсталь. Дорогою до комбінату хлопці потрапили під ворожі обстріли, поранених було багато. Всі вони розмістились в азовсталівських бункерах, де й провели більше місяця.

«Нас лікували, як могли, медики робили все можливе й неможливе в тих умовах. Але відверто кажучи, для того, аби вижити – потрібно було бути сильним. Ліків було мало і вони діставались в першу чергу тяжкопораненим. Ми адекватно розуміли, що доставити їх нам на той час було нереальним, бо Азовсталь був кільцем у кільці. Так само мало було й їжі. Доводилось розтягувати одну скляночку каші на весь день. Дуже хотілось солодкого, уявляв, як повернусь і питиму якийсь смачний напій".

Обстріли та бомбардування практично не припинялись, в хід пішли надтяжкі бомби, які не витримувати і бункери. Таким було життя азовсталівців більше місяця, до 17 травня, коли вони потрапили в полон. Перші кілька днів вони провели в госпіталі в Новоазовську, після чого потрапили до донецького госпіталя.

Умови, в яких тримали наших захисників Віктор стримано називає «нормальними». Каже, що конкретно їх не били, але й не лікували, що було б логічним у госпіталі.

«Нас взагалі практично не чіпали. Кормили тричі на день, але такими маленькими, дитячими порціями. Постійно знімали свої сюжети про те, як вони добре до нас ставляться. І весь час повторювали, що не лікують нас, бо наша Україна не дає цього робити. Обливали брудом нашу країну як могли. Разом з нами там «лікувались» і їхні бійці, багато днр-івців. І чесно кажучи, дуже багато з них постійно говорили, що не хочуть воювати. Таке враження, що вони вже самі не розуміють, навіщо це роблять».

Все закінчилось 29 червня, коли відбувся масштабний обмін полоненими. В списках із 144-а українськими захисниками був і Віктор Шапошніков…

Наразі чоловік у Запоріжжі, проходить всі необхідні заходи, після чого відправиться поправляти здоров’я в реабілітаційний центр.

Віктор каже, що почуває себе нормально, вже встиг з’їсти морозива, однак смачного солодкого напою так і не випив.

«Стільки справ зібралось тепер, що й не встигаю зробити те, про що так мріяв і в бункері, і в полоні. А ще ж трохи засмагнути треба, а то вже середина літа, а я геть білий – не годиться для бердянця - жартує чоловік. А там вже скоро й повертатись додому".

Ми обіцяємо одне одному обов’язково зустрітись в нашому рідному українському Бердянську. І точно знаємо, що так і буде. Бо саме за це зараз воюють такі чоловіки, як наш Віктор Шапошніков.

Дякуємо тобі, Вікторе!

Пишаємось своїми!