2023-03-28 14:24:14
Незагоєні рани, що роками боліли
Знову й знову пускають стріли
Прямо в серце, немає сили,
Щоб зашити їх (як свій рот я колись зашила,
Щоб всі думали - відпустила,
Щоб гадали, що стало краще,
Обманути хотіла
Не їх, а себе, пропащу).
Написані потай листи, що ніхто не читає
Сховані в скрині. Ніхто не вітає
При зустрічі тих, хто хоч іноді не літає,
Бо ж заради радості тут зібрались,
Світ в руках тих, що хоч трохи старались,
А в мене всі струни душі порвались,
Ще тоді, аж п'ять років назад.
Заплямовані стіни і вікна, й двері.
Пошматовані спогади у оселі.
Я роками живу у німій пустелі,
Де немає нічого, ба навіть - стелі,
Тут навіть пісок - не пісок, а попіл (що здуває вітром з мене самої),
Я не маю нічого, крім слова - зброї.
Не здалась лиш тому, що була ще віра,
Яка знову і знов рятувала мене:
Все проходить, отож, це все теж мине.
14 views11:24
К
