Куточок творчості AlRin

2023-03-25 10:02:43 Вони приходять в мій дім.
Забирають мої цигарки.
На кожному кроці сунуть в колеса палки.
Дують холодним вітром.
Дивляться й ставлять "оцінки".
Я від них забиваюсь в чотири холодні стінки.

Копирсаються у речах.
Не спитавши, лізуть у душу.
Я від них в океані німому, й без надії на сушу.
Змушують мене думати й відчувати, що я не зможу.
А коли набридне, знесуть мене як бульдозером огорожу.

Я б, можливо, пробачив, якби хоч в одному я бачив друга.
Але від них у житті присутня лиш чорна смуга.
Моє серце німіє. Здається, воно вже в комі.
Мій пароль - повага. Ти приходь, якщо ви знайомі. Відкрити / Коментувати

2023-03-23 15:46:35 Я на це більш не ведуся, ні.
Не зійду зі шляху, не впаду до твоїх колін.
В мене є на що витрачати дні.
Тож отримаєш хіба що поклін
При зустрічі, типу "Доброго дня".

Я шукаю свій шлях навмання,
Але вже зламала й спалила всі ті граблі,
На які наступала за кроком крок.
Проносяться маревом лиш кораблі,
Що йдуть не до тебе. Пройшла цей урок.
Тож дякую, але більше не треба.

P.s. Якщо що, я й сама не знаю кому це присвячено, просто в голові перша стрічка пронеслась раптово і пішло-поїхало. А взагалі... Майже всім колишнім, мабуть, з одним єдиним виключенням) Відкрити / Коментувати

2023-03-22 21:14:17 Залиш мені промінь невеличкої надії, щоб дожити до ранку й прокинутись завтра...

Бувають моменти, коли на фоні Всесвіту ти здаєшся таким нікчемно маленьким, наче непомітна пляма, яку легко стерти. І якщо це раптом випадково станеться - нічого, в сутності, не зміниться.

Але...

Варто тільки вийти із себе звичного і поглянути на світ з іншого боку, одразу побачиш, як люди кожним своїм словом чи вчинком рухають шестерні тієї реальності, в якій ми існуємо.

Якщо замислитись, то все саме так і відбувається. Нехай, ти не можеш вплинути на весь світ, але на якусь кількість людей ти все ж таки підсвідомо впливаєш і це змінює їх, а це в свою чергу відображається вже на тих людях, яких зустрінуть вони.

Ми всі - окремі, унікальні створіння, що живуть самі по собі, але разом з тим, ми - одне ціле, повноцінний механізм. І кожна людина виконує свою роль в цьому механізмі Всесвіту. Кожна деталь важлива. І про це не слід забувати.
Адже насправді ти здатен на великі справи, варто тільки побажати.

Іноді так важко відкинути сумніви, вийти з зони комфорту і зробити те, чого дуже хочеш...

Думки на кшталт: "А що якщо нічого не вийде?" так і порпаються в голові, змушуючи підкоритись страху і залишитись в стороні від усього.

Але тінь надії десь там всередині буквально кричить: "А що, як все вийде? Ти ж не дізнаєшся, якщо не спробуєш!"

І залишається вибір, почути цей поклик, прийняти і відгукнутися на нього чи програти страхам невідомості.

І цей вибір можеш зробити тільки ти.

Адже понести відповідальність за самого себе ти в силах, правда? Відкрити / Коментувати

2023-03-21 19:45:38 Всіх, хто й сам пише, вітаю зі Всесвітнім Днем Поезії!
Нехай натхнення завжди буде поруч, разом з людьми, які вас надихають! Відкрити / Коментувати

2023-03-21 13:04:32 Сонце повільно згасає.
Люди сховались в хатах.
А він творить своє й не знає,
Що сам вже літає, мов птах.

Ритми мелодій, танці.
Кожен твій день, ти - є.
Серед холодних станцій
Твориш життя своє.

Ритми твоїх мелодій
Б'ються об мій замок.
Серце в полоні рапсодій,
Тіло проводить ток.

А ти тримаєш в долонях світло.
Дай його трохи й мені.
Ти тримаєш в долонях світло.
Запали мої сірі дні.
А ти тримаєш в долонях світло.
Знаєш стежки до всіх чудес.
Ти тримаєш в долонях світло.
Я знайду тебе навіть без
Жодного ліхтаря в пітьмі.

Сутність твоїх епітафій
Рветься побачить світ.
Серед старих фотографій
Ховається твій політ.

В небо поринеш, в казку.
Тільки візьми й мене.
Люди знімають маску
Як почуття мине.

Я ж бо без неї, гола,
Щира, з того й почнем.
Виштовхни мене з кола
Слабкості день за днем.

А ти тримаєш в долонях світло.
Дай його трохи й мені.
Ти тримаєш в долонях світло.
Запали мої сірі дні.
А ти тримаєш в долонях світло.
Знаєш стежки до всіх чудес.
Ти тримаєш в долонях світло.
Я знайду тебе навіть без
Жодного ліхтаря в пітьмі.

#пісні_АлРін Відкрити / Коментувати

2023-03-20 04:14:20 Восени ми потрошку перетворюємось на живих мумій.
Взимку закутуємось у свій кокон.
Навесні розшаровуємо стрічки, в які замоталися і відрощуєм наново свої крила.
А влітку стаємо метеликами.
І лиш іноді пам'ятаєм, що ми ними завжди й були. Відкрити / Коментувати

2023-03-19 18:22:44 Більше 3 років цей канал пропрацював без коментарів (десь 2 навіть без реакцій) і тут раптом мені прийшов запит на те щоб їх таки увімкнути.
Коротко кажучи, з цього моменту канал, можна сказати, переходить на новий рівень.
P.s. Сподіваюсь, про ввічливе ставлення до людей нагадувати не треба. Тут, звісно, вільний простір, але повагу до себе і інших ще ніхто не відміняв. Відкрити / Коментувати

2023-03-19 03:55:19 Не виховуй з мене Ісуса.
Я не боже оте дитя.
Я читаю не Біблію, Стуса.
Я взірець його каяття.

Не чіпляй на мене бар'єри.
Я свободу люблю за край.
Як писали колись тамплієри:
Власний розвиток обирай.

Хоча спілка була в них та ще.
В мене віра зовсім не та.
Я творю. Хочу стати краще.
Але знаю - я не свята.

І навряд чи колись нею стану.
Не до того я, зрештою, йду.
Не частина я вашого клану.
Я шукаю свободу. Й знайду. Відкрити / Коментувати

2023-03-19 03:54:12 Покажи мені захід сонця.
Де стрічаєш його тепер?
Серед яких таких атмосфер,
І куди ти нині прямуєш,
Серед вулиць яких снуєш?
Сподіваюсь, що ти з собою
Носиш серце, яке без меж.

Покажи як сідає сонце.
Зроби фото і надішли.
Які двері тебе віднайшли
Нині ввечері, як ти там?
Сподіваюсь, що ти не сам,
Що в душі нема місця смутку,
Рани давнішні вже не болять,
Що світила твої так яскраво горять,
Що заповнюють порожнечу
Навіть тим, хто проходить повз.

Ну, а вранці, як встанеш рано,
Надішли мені гарну мить.
Як застанеш іще світанок,
Надішли
Тим, хто досі спить. Відкрити / Коментувати

2023-03-18 14:55:28 Ми розійдемось як кораблі, що відчалюють з порту.
Я - у чашці чаїнка, зовсім іншого сорту.
Дикоросла травинка, росла у полі
І зірвати мене написали на долі
Тобі.
Ти для цього підходив найкраще в якийсь момент.

Та тепер чай допитий, дороги розбіглись, кінець.
Я - трава дикоросла. Я вільна. Таку не беруть під вінець.
Дописали історії, порт, підіймаємось кожен на свій,
Й помахавши рукою, прощавшись, рушаєм до мрій
Своїх.
Горизонти змінивши на море, де колись та й покажеться берег. Відкрити / Коментувати