Залиш мені промінь невеличкої надії, щоб дожити до ранку й про | Куточок творчості AlRin

Залиш мені промінь невеличкої надії, щоб дожити до ранку й прокинутись завтра...

Бувають моменти, коли на фоні Всесвіту ти здаєшся таким нікчемно маленьким, наче непомітна пляма, яку легко стерти. І якщо це раптом випадково станеться - нічого, в сутності, не зміниться.

Але...

Варто тільки вийти із себе звичного і поглянути на світ з іншого боку, одразу побачиш, як люди кожним своїм словом чи вчинком рухають шестерні тієї реальності, в якій ми існуємо.

Якщо замислитись, то все саме так і відбувається. Нехай, ти не можеш вплинути на весь світ, але на якусь кількість людей ти все ж таки підсвідомо впливаєш і це змінює їх, а це в свою чергу відображається вже на тих людях, яких зустрінуть вони.

Ми всі - окремі, унікальні створіння, що живуть самі по собі, але разом з тим, ми - одне ціле, повноцінний механізм. І кожна людина виконує свою роль в цьому механізмі Всесвіту. Кожна деталь важлива. І про це не слід забувати.
Адже насправді ти здатен на великі справи, варто тільки побажати.

Іноді так важко відкинути сумніви, вийти з зони комфорту і зробити те, чого дуже хочеш...

Думки на кшталт: "А що якщо нічого не вийде?" так і порпаються в голові, змушуючи підкоритись страху і залишитись в стороні від усього.

Але тінь надії десь там всередині буквально кричить: "А що, як все вийде? Ти ж не дізнаєшся, якщо не спробуєш!"

І залишається вибір, почути цей поклик, прийняти і відгукнутися на нього чи програти страхам невідомості.

І цей вибір можеш зробити тільки ти.

Адже понести відповідальність за самого себе ти в силах, правда?