Анахронізм

2021-05-16 20:13:18 Channel photo updated Відкрити / Коментувати

2021-05-08 19:09:50 Русь і її трикутники

Може здатися, що галичани і волиняни були русичами від тих самих часів, коли земний диск тримала лише одна черепаха (тепер, як відомо, черепах дві). Але по факту, вони були “під владою Русі”, а не її невіддільною частиною. Нинішній Захід України в Київській Русі був периферією, як Новгород чи Суздальщина. У 12 ст. ні Галичина, ні Волинь, не вважалися частиною тої самої трушної Русі, у її вузькому розумінні.

Руссю тоді називали землі довкола Києва: трикутник Київ-Переяслав-Чернігів. Населення цих земель мало ексклюзивне право називатися руськими людьми. Жителі інших територій звалися за іменем своїх регіонів (новгородці, волиняни etc.). Опісля монгольської навали, за версією Галицько-Волинського літопису, Руська земля зібрала манатки і почимчикувала на захід, і тепер крутилася навколо трикутника Київ-Галич-Володимир.

Наприкінці 13 ст. нащадки короля Данила повністю присвоїли собі Русь, і аж ніяк не збиралися ділитися цією назвою з іншими Рюриковичами. Відкрити / Коментувати

2021-05-02 21:05:15 ​​Українська держава зараз використовує подібний до григоріанського сонячний календар: Західна Україна вперше перейшла на цей календар разом з Польщею у 1582 році, Східна – у 1918 (тому в часи української революції маємо на кожну подію по дві дати – за старим і новим стилем). Зараз держава живе за одним календарем, а церкви східного обряду за іншим. Наприклад, згідно з юліанським (церковним) календарем, 7 січня григоріанського (державного) календаря є 25-им грудня. Такий же фінт робиться із Старим Новим Роком – згідно із церковним календарем 14 січня є насправді 1-им січня.

Різниця між григоріанським і юліанським календарями ніколи не була сталою. Історично з 1582 року в українців (як представників православ’я) 5 жовтня - в поляків (католики, тому відразу перейшли на новий календар) 15 жовтня; 1600 рік в нас 5 жовтня - в них і далі 15 жовтня; з 1700 року в нас 5 жовтня - в них 16 жовтня;з 1800 року в нас 5 жовтня - в них 17 жовтня; з 1900 року в нас 5 жовтня - в них 18 жовтня; 2000 рік в нас 5 жовтня - в них 18 жовтня; з 2100 року в українців 5 жовтня - в поляків 19 жовтня. Тобто в 2100 році Різдво буде вже не 7-го, а 8-го січня.

Зараз календар за яким ми традиційно святкуємо Різдво і Пасху відстає від “астрономічного часу” на 13 днів. Дискусія щодо того як це пофіксити, і чи взагалі треба шось міняти точиться давно. Окрім самого факту, що церковний календар містить в собі помилку, є ще ряд інших факторів на які варто зважати увагу – політичних (аля рухаємося в Європу і тікаємо від Росії, яка як і ми святкує все за юліанським календарем) та культурних (юліанський календар вже століттями є складовою української церковної і національної ідентичності). Отже, як думаєте, шо нам з тим всім робити: лишати юліанський календар (Ю), переходити на західний григоріанський (Г), чи прийняти новоюліанський (Н), який зараз по факту такий самий як і григоріанський?

І та, by the way, Христос Воскрес) Відкрити / Коментувати

2021-05-02 21:02:57 Календарні разборки

В ніч із 4 на 15 жовтня 1582 року померла св. Тереза Авільська. І ні, це не опечатка, просто якраз в той день в католицькій церкві відбувся перехід на новий календар – Григоріанський, в честь тодішнього папи Григорія, а святій випало померти якраз в ту ж ніч. Днів з 5 по 14 жовтня 1582 року, згідно з григоріанським календарем, в історії взагалі ніколи не існувало.

Нашо взагалі було кудись переходити, і заради чого взагалі весь цей кіпіш із календарями, який актуальний і сьогодні? Якшо дочитаєте цей лонгрід до кінця, то будете прошарені в календарях не гірше панотця на вашій парафії. Так от, жив собі не тужив єгипетський календар, який відштовхувався в обрахунках від сонечка, а тому був сонячним. Але от бідося – кожні чотири роки він додавав помилку в один день (бо в нього не було високосного року), що було дуже не зручно, і створило великий gap між календарем і реальним космосом.

Тому Юлій Цезар наказав розробити новий календар – Юліанський, який враховував високосні роки. Коли на Нікейському соборі 325 року християни зібрались щоб узгодити як, що і коли вони святкують, то до юліанського сонячного календаря додався ще й цикл свят (зокрема Пасха), які визначалися за місячним календарем, бо Ісус помер перед юдейською Пасхою, а юдеї юзали не сонячний, а місячний календар. От і утворився сонячно-місячний церковний календар, за яким дату Великодня представники східного обряду (православні + греко-католики) по нині вираховують відповідно до цих правил:

1) В першу неділю після весняного рівнодення (бо Ісус помер після весняного рівнодення).

2) Після настання місячної повні (те саме шо й в першому).

3) Але не відразу після згаданої повні, а саме в неділю (бо Христос воскрес в неділю).

4) Окремо від юдеїв. Зараз це правило католики і православні трактують по-різному. Католики просто забили болт на єврейську Пасху, і навіть якщо їх Великдень з нею співпадає, їм ок, бо вони на то не зважають. Православні ж ні в якому разі не проведуть Великдень в один день з євреями.

За юліанським календарем, через кожних 532 роки відбувається ідентичний рік – з тою самою датою Пасхи, з тими самими датами всіх свят і місячних фаз – крч повністю той самий. За цією логікою, із 2021 роком календарно повністю збігаються 1489 (перша згадка про козаків), 957 (хрещення княгині Ольги) і 425 (тут ніби нічо цікавого не сталося) роки.

Був в юліанського календаря один великий мінус. Дві тисячі років тому астрономи розрахували формулу, церковники її записали, і у своїх розрахунках досі спираються саме на книжкову формулу, а не безпосередньо втикають на небо. Тобто опісля Нікейського собору, ніхто не парився над тим, чи справді співпадає календар із тим шо діється в космосі. Все робилося за тим як книжка пише, а на небо ніхто не дивився. Коли ж у 16 ст. католики зрештою глянули на небо, то сказали “оу шит”, бо виявилося, що кожні 128 років юліанський календар дає похибку в 1 день.

На той момент за пройдені століття різниця між книжним календарем і реальністю становила 10 днів, тому розрахунки були покращені, і новий григоріанський календар вступив в дію. Цей календар теж не ідеальний – він почне розходитися із астрономічними показниками у 2800 році. Деяких людей це дуже турбує, тому вони придумали ще точніший календар. Його розробили православні, які не хотіли переходити на католицький стиль, і на основі юліанського календаря розробили точніший за григоріанський - Новоюліанський календар. До 2800 року він такий самий як і григоріанський, а опісля є точнішим. На новоюліанський вже перейшло багато православних церков. Відкрити / Коментувати

2021-04-22 19:32:06 ​​Ще один братній народ

За краєм континенту на далекому острові живуть ірландці. У сучасній європейській історіографії є тренд порівнювати їх і українців як народи, чия національна історія має спільний шаблон: війна з імперіалізмом, непомітність на європейській історичній арені (так звані неісторичні нації, яких історики люблять обділяти увагою), дискримінація за національною ознакою, мовна проблема, насильна асиміляція, національне кріпацтво, релігійні переслідування, запекла (і не завжди вдала) боротьба за незалежність, вимушена масова еміграція і геноциди – одним словом, шо в нас шо в них тотальна журба.

В той час, як ми боролися спершу із поляками, а потім із росіянами за власне право на самовизначення, ірландці мали такі ж трабли із набагато крутішою імперією, яка тоді кришувала пів світу – Великою Британією. Британці почали захоплення Ірландії ще в 12 ст. Відтоді ірландці періодично повставали проти окупантів. Із прийняттям англійцями протестантства, протистояння набуло кривавих обертів релігійної ворожнечі (ірландці досі залишаються католиками). Шось подібне у нас було з поляками (згадайте як в Гайдамаках Гонта вбиває своїх синів за те, шо вони католики - звісно ж це не історичний факт, однак це гарно демонструє тодішній градус релігійної ненависті).

Ірландці століттями піддавались англізації, в результаті чого ірландською зараз майже ніхто не розмовляє. Були спроби повернутись до рідної мови, та принади англійської (якою розмовляє більшість і яка відкриває двері в глобальне англомовне ком’юніті) взяли гору. До того ж, ірландцям котрі виросли в англомовному середовищі, було надзвичайно важко перейти на мову кельтської групи, яку ще треба було постаратись вивчити + бути справжнім ентузіастом/сподвижником щоб використовувати її в побуті (бо більшість ірландців просто тебе не зрозуміє). Становище ірландської мови нині в рази плачевніше ніж української, хоча ірландці мають власний ірландський діалект англійської, який іншим інгліш нейтів спікерам складно розуміти.

В Ірландії був свій Голодомор (Great Famine) ще в 19 ст. Тамтешні бідні селяни дуже покладались на картоплю, як на дешевий і поживний продукт і вирощували лише її. Раптом ірландську бульбу вразила хвороба, весь урожай пішов спати, а влада в Лондоні забила на проблему болт. В результаті померло +- мільйон ірландців і почалась масова еміграція. Як і в Україні, в Ірландії це суттєво змінило демографічну картину (третина людей загинула або виїхала з країни) на користь лояльних до імперії верств населення. Самі ж ірландці часто порівнюють свою трагедію з нашим Голодомором, намагаючись довести, що їхній Великий Голод не був звичайним неврожаєм, прорахунком чи недбальством влади, а мав на меті урізати соціальну базу для потенційного невдоволення імперською політикою.

Якщо вийти за межі чисто історичного порівняння, всі ці паралелі означають те, що ірландці з власного досвіду можуть зрозуміти наш біль, а ми їхній. Можливо, вони зрозуміють його краще ніж ті народи, котрі вже давно нав’язують нам своє братерство. Як вважаєте, який народ із запропонованих нижче є найбільш "братнім" українцям? Відкрити / Коментувати

2021-04-16 16:33:00 США говорить німецькою

В США донедавна побутувала легенда, ніби у 1794 році конгрес мало не зробив німецьку офіційною мовою. Ця пропозиція нібито була відхилена 42 конгресменами, проти 41 голосів «за», і найіронічніше те, що вирішальний голос «проти» німецької дав конгресмен-німець – Фредерік Муленберг. Він нібито сказав – «чим швидше німці стануть американцями, тим краще».

Але тоді німці складали лише 9% населення США, решта американців були переважно англомовними. То ж що таке мало в лісі здохнути, щоб весь цей народ перейшов на німецьку? Нічого й не здохло, бо конгрес ніколи не розглядав можливість зробити німецьку єдиною офіційною мовою. Розглядалася лише петиція кількох німецьких переселенців, які не дуже викупали інгліш, і просили аби закони публікувалися окрім англійської також і німецькою. Пропозиція була відхилена.

Легенда набула поширення в другій половині 19 ст. коли в США приїхало купу німців, які були не проти в шось таке повірити. Думаєте було б класно жити в світі, де США говорить німецькою? Відкрити / Коментувати

2021-04-10 19:07:20 ​​Журба короля-бомжика

Історію про Анну Ярославну чули всі – Ярослав Мудрий aka тесть Європи (ну бо треба було якось вливатися в християнську тусовку) видає свою дочку за САМОГО французького короля. При слові Франція, у мене зразу вибудовується ряд асоціацій типу Ейфелової вежі, Лувру, Версалю, Мона Лізи, модних домів, круасанів, жаб і цибулевої зупи (не рекомендую).

Може скластися хибна думка, що Франція за Ярослава була такою ж успішною як і зараз. Але тисячу років тому, у Франції нічого з перечислених мною речей не було, окрім жаб, і, можливо, цибулевого супу. В той час ви б навряд чи хотіли померти в Парижі, принаймні така смерть не була б якоюсь особливою. Правив країною чоловік Ані – Анрі. Анрі був реальним бомжом порівняно із Ярославом. Йому належав лише клаптик землі навколо Парижу, а у майже кожного його васала було в рази більше землі, ніж в самого короля (чекніть карту внизу, землі короля позначені голубим).

Анрі, правду кажучи, в цьому не винен, йому таке королівство дісталося в спадок. Більше того, прийшлося боротися за корону з братом, віддавши купу земель своїм васалам (аби ті його підтримали), а потім ще й братові дати ціле герцогство, щоб усбагоївся. Такі були часи – королів, особливо французьких, не дуже поважали. Він звісно ж намагався шось із цим вдіяти: все життя Анрі займався облогою замків непокірних васалів. На все інше (наприклад на якусь освіту) просто не вистачало сил. Вважається, що в той час королівська влада була найслабшою за всю історію Франції.

Показовим прикладом цієї слабкості є суперечка між католицькими монархами і папою за те, хто має призначати єпископів. Питання це було дуже важливе, оскільки йшлося про велетенський вплив і матеріальні ресурси. І в той час, як німці були прям дуже проти щоб папа призначав своїх людей на німецькі єпархії, французький король з безвиході просто забив болт:
Папа: Привіт, від сьогодні я буду призначати всіх єпископів у Священній Римській Імперії і Франції
Імператор: *починає прям дуже жорстку столітню боротьбу з папою за вплив, ну прям капєц яку жорстку, прям дуже
Наш Анрі: Окей

Окрім цього він забив болт на міжусобиці своїх васалів, а також на боротьбу міських громад за самоврядування, проти всяких там герцогів і графів. І хоч правив він аж 33 роки, про Анрі відомо лише те, що він весь час втихомирював своїх дрібних васалів, а по всіх інших фронтах просто не давав собі дупля. Свого сина він зробив своїм співправителем коли тому було 7 років, аби потім його васалам не вздумалось скинути його династію, настільки все було погано.

І ось якось так виходить, що по факту київську принцесу дали за такого собі короля-бомжика. Зате зараз маємо якийсь історичний конекшн із Францією + половина європейської аристократії має українські корені – дякую Ярославе) Відкрити / Коментувати

2021-04-04 17:18:39 Ваше замовлення №1795: еліта з польським сиром

Наприкінці 18 ст. Російська Імперія взяла участь у популярному тоді флешмобі - поділи Речі Посполитої. Поділити то поділили, однак перетравити її було складніше. Росії дісталося 7 лямів різного люду, який мав свої приколи і загони (магдебурзьке право, уніатська Церква, Литовські Статути, польська як мова еліти, купа євреїв). Шо з тим робить, росіяни не знали.

А якщо тяжко роздуплитися що до чого на завойованих територіях, краще передати їх під управління тим, хто викупає поточну ситуацію – місцевій еліті. Домовившись з елітою (себто шляхтою), маємо +1 союзника, а завойовані землі завдяки хорошому менеджменту виконують свої повинності перед царем.

У Речі Посполитій аж 7% населення складала шляхта - топовий показник в Європі. В Росії безземельних шляхтичів прирівняли до селян, іншим дали дворянство Імперії. І на маєш – більшість російського дворянства становили поляки. У 1795 р. їх було 66% від російської родової знаті, у 1816 – 64%, а в 1850 – 55%. От так от. Відкрити / Коментувати

2021-03-31 19:11:00 ​​Русь? Ні, не чули((

Та, козакам бувало іноді настільки трудно, що приходилось відмовлятися від претензій на Київську Русь. Так сталося у 18 ст. і почалося все із знаменитої Конституції Пилипа Орлика 1710 р. У перекладі із староукраїнської там йшлося про таке: «Ми, суперкласний і мегакрутий козацький народ, беремо свій початок від хозар». Ага, тих самих хозар, з якими мали серйозні разборки перші руські князі.

У ті часи взагалі був якийсь особливий фетиш виводити народи із давніх напівлегендарних племен. Так, шляхта Речі Посполитої вважала себе нащадками сарматів, а русинів всякі там європейці могли назвати роксоланами. З давніх народів вакантними залишалися лише хозари, що козакам підходило (бо хозар-козар-козак).

Але перепрошую, які взагалі хозари, якщо ми - нащадки русичів, ми воювали за руську віру та вітчизну?!? В запропонованій козаками схемі взагалі не було місця києво-руському минулому: після розповіді про хозарських каганів автор відразу переходить до польських королів, а після них – до Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Чого ж козаки проміняли славну Русь, на якихось ноунеймів-хозар?

А все тому, шо про права на Русь заявляли московські царі. Вони вважали, що є спадкоємцями руських князів, тож мають виключне право на всі руські території, куди входила і Україна. Ба більше, їхній предок Володимир Великий охрестив усіх русів, тож вони мають права на Русь ще й із релігійної точки зору. Над цими всіма претензіями десятиліттями працювала інтелектуальна потуга православної церкви. Козакам в цій всій руській історії було зарезервовано місце вірних підданих царя, що їх не дуже влаштовувало.

Тож козаки хотіли якось відмежуватися від Московії з її царем, і заради цього вони готові були пожертвувати своїм руським спадком. Логіка козаків була така: якщо важко конкурувати з московитами за спадок Русі – відмовляємося від нього. Оскільки ішлося про незалежність від Московії, то виведення «початків історії» від хозар дозволяло оминути києво-руський період та його героїв, чиїми спадкоємцями вважалися московські самодержці.

Отже козацький план-капкан виглядав наступним чином: козаки походять від інших давніх народів, ніж московити, їхні правителі були іншими, а віру, хоч і єдину православну, козаки прийняли раніше. Відтак, козаків з царем поєднує тільки присяга Хмельницького, але цар її порушив, тож Військо Запорозьке звільняється від своїх обов’язків перед володарями Московії, чим і виправдано у Конституції дії Івана Мазепи. Відповідно, не маючи нічого спільного з предками російських монархів, козаки-хозари не мусять їм підкорятися.

І хоча вся ця хозарська версія дуже сумнівна, все ж діалог козаків із московським царем щодо «українського питання» виглядав би так:

Цар: Привіт, козаки. Я правитель всія Русі, а ви руський народ, значить виходить я типу і ваш правитель.

Козаки: Йой, старенький, та ніхто не спорить шо ти володар Русі, гаразд? Але ми не русскіє. Ми, козаки, нащадки давніх хозар, які були тут ще до Русі, тож ми маємо більше прав на Україну ніж ти!

Цар: Ну окей, але ж ви одної зі мною віри, яку мій дідо Володимир Великий приніс на ваші землі…

Козаки: Ахах, та наш дідо, хозарський каган, прийняв хрещення від греків ще до того як твій Володимир на світ родився)

Цар: Дідько. Відкрити / Коментувати

2021-03-26 21:22:16 Коні, їхні хвости, наші сусіди

Я не полюбляю рубрику цікавих фактів, та все ж цікавий факт, що литовський і білоруський національні герби майже однакові. Тільки не плутайте білоруський національний герб із тим радянським страховидлом зі всякими комуністичними прибамбасами, яке зараз є офіційним гербом Білорусі Лукашенка. Так от, на обидвох національних гербах зображений лицар на коні із оголеним мечем, так звана Погоня. Різниця в тому, що у литовців хвіст коня піднятий угору, в той час як у білорусів – опущений вниз.

З цих хвостів почалося моє зацікавлення Білоруссю, яке вилилося в плейлист білоруськомовного панк-року на спотіфаї. І Литва, і Білорусь, беруть за відправну точку своєї історії Велике Князівство Литовське, офіційним гербом якого і була Погоня. Так само як ми з росіянами не можемо поділити Київську Русь, литовці і білоруси сперечаються за спадок давньої Литви. Тож яка з цих двох країн миліша вашому серденьку? Дам фору литовцям - недавно їхній президент виступав у Верховній Раді українською. Відкрити / Коментувати