Анахронізм

2022-08-30 20:24:57 ​​Альтернатива зросійщеному Донбасу 3.0

Якщо не вдається очолити український націоналізм, то треба знищити всіх “потенційних націоналістів” — (с) москва

Критична маса українців Донбасу не збиралася ні в чому поступатися росіянам: в процесі українізації 1920/30-х років регіон не залишався осторонь. Тутешні українці погано сприймали росіян навіть на побутовому рівні. Для цього в них були свої причини — російське/зросійщене населення за замовчуванням було агентом російського імперіалізму та транслювало українофобію

Успішність українізації та її стихійність налякали владу. Все пішло не по плану: те, що мало контролюватися, виходило з-під контролю. До партійних босів дійшло, що українство за своєю природою не вписувалось у видуманий комуністами світ. Настав час позакручувати гайки.

Голодомор значно послабив українців та посилив росіян. На Донбасі свою роль у цьому геноциді відіграв зокрема етнічний фактор: начальниками усюди були здебільшого росіяни. Також росіянами або ж зросійщеними зазвичай були й ті, хто безпосередньо забирав у селян хліб. З точки зору донбаських селян було логічно вважати росіян відповідальними за цей штучний голод.

У розпалі Голодомору розпочався й наступ на українізацію в рамках запущеного сталіним Великого Терору. Терор був спрямований проти українських націонал-комуністів (та, були й такі), вчителів та всіх, хто доклався до українізації. На Донбасі майже всі українські школи перевели на російську мову викладання. Технічні школи взагалі використовували лише російську, а українську вважали ІНОЗЕМНОЮ.

В 1930-і роки свідомих українців на Донбасі вибили до ноги. Українським селянам, як потенційному джерелу підтримки українства, влаштували геноцид. Ось вам і одна з основних причин зросійщення українців - проявляти українську ідентичність було небезпечно для життя. У совку в рази безпечніше було змахувати на росіянина

На Донбасі ще століття тому розвивалася природня українська альтернатива російському совку. Ця альтернатива була виморена голодом, розстріляна, запхана в табори та спаплюжена пропагандою.

Кредити: Свобода й терор у Донбасі, Гіроакі Куромія Відкрити / Коментувати

2022-08-24 15:32:37 ​​ З Днем Незалежності!

Ще рік тому мене осінило — русні торба. Правда тоді я не думав про русню, яка в росії, на неї я вже давно забив болт. Я мав на увазі лише наших совкових співгромадян, за якими спостерігав роками.

Те, що українськість в Україні домінуватиме, здавалося незворотним, і купу маркерів вказувало на це. Проросійська частина українського суспільства, як і російське суспільство загалом, справді вражали своєю імпотентністю

Чи помічали ви, хто ходив в Україні на проросійські мітинги? У мене ось із дитинства склалося враження, що якщо мітинг проукраїнський, то на ньому присутні студенти, активісти, інтелігенція та решта небайдужих громадян, які прийшли туди з власної ініціативи.

Якщо ж мітинг проросійський, то на ньому переважно сходиться якесь місиво зігнаних бюджетників і проплаченої гопоти, яку звідусіль звозять автобусами, + та частина пенсіонерів, яка мізками залишилась в срср

Якщо б проросійські мітинги не курувалися й не проплачувалися "великими дядями", то скільки б людей ходили на публічні збіговиська опзж? Вата просто б за звичкою вболівала за расєю втикаючи телевізор і ведучи інтернет-війни, чекаючи поки прийде росія й “наведе лад”. А виходити на вулицю самим і боротися за свої переконання — це точно не про "рускій мір". Це про Українців.

Поки Українці воюють, волонтерять, донатять та працюють, чим займаються проросійські ждуни? Мовчать тапочком і ждуть. Як на мене, це ілюструє сутність обох суспільств: те, хто такі Українці, і те, хто такі росіяни та інші любителі "руского міра".

Українство вимагає активізму, руснявість передбачає пасивність. Якби ми воювали не силою зброї, а силою громадянського суспільства, то Україна б винесла росію за три дні, я впевнений

Тому ми й незалежні. Слава Україні! Відкрити / Коментувати

2022-08-21 18:29:31 ​​ Монетизуємо книги на добру справу

Всім привіт, я (автор сего каналу) продаю книги і всі виручені кошти віддаю на потреби ЗСУ. Книги старші за мене (вживані, стан 4/5), здебільшого класика української літератури, укрліт 20 століття і чуть зарубіжних та історичних книг.

Якщо зацікавило - перелік книг залишаю в коментарях до цього допису. ”Топ пропозицій” із фотографіями і коротким описом можете також глянути тут на олх (+ там безплатна доставка укрпоштою). У Львові можливий самовивіз з району памʼятника С. Бандери.

Щоб купити чи уточнити щось пишіть сюди: @yakas_halima_tyaha. Гроші переводжу у “Повернись живим” як тільки їх отримую, звітую відразу. Якщо знаєте когось кому це може бути цікаво - буду вдячний за репост.

Дякую за увагу, бережіть себе Відкрити / Коментувати

2022-08-18 20:42:22 Я вам тут знову карту приніс..

І покажу кому колись належали 40% сучасної брянської області. Отут УНРівський Білгород, за ним москалі, а між москалями та білорусинами вклинилась вкраїнська Стародубщина

Від часів Хмельниччини і до знищення Гетьманщини тут усім заправляли українські козаки. Стародубський полк був найбільш заселеною та економічно розвиненою частиною козацької держави (бо тут було відносно спокійно).

Тому й не дивно, що Стародубщина на початку 20 ст. вписується в український двіж: у 1918 регіон увійшов до України. Та вже наприкінці року сюди сунулись більшовики і давай всякі там фейкові опитування проводити про “єдність з росією”

Місцеві попросили українську владу втрутитись і та послала війська. У Стародубі жителі навіть задонатили 3500 карбованців на армію. На жаль тоді відстояти нашу Незалежність не вдалось, і вже у 1919 росія відторгнула Стародубщину.

За століття регіон майже втратив своє українське лице: зі 100к залишилось менше 15к українців.

Чи треба нам Cтародубщина? Відкрити / Коментувати

2022-08-12 20:15:19 Альтернатива зросійщеному Донбасу 2.0

“Якщо не можеш здолати націоналізм - очоль його” подумали були совіти і розпочали українізацію

Політика українізації 1920-х/30-х років тимчасово створила проукраїнський клімат на Донбасі. Звісно ж тутейших росіян це зовсім не влаштовувало, чого не скажеш про місцевих українців. Як і зазвичай, росіяни вимагали, щоб українці говорили російською, і чули у відповідь, що вони в Україні, а не в якійсь (..пропущено мат..) росії.

Подекуди словами протистояння не обмежувалось. Так, для прикладу, у Красному Лучі (тепер Хрустальний, з 2014 окупований росіянами під виглядом л нр) були випадки бійок українських шахтарів з російськими.

Під кінець 1920-х рр. рівень українізації Донбасу був значним і продовжував зростати. Навіть такі міста як Донецьк, які здавалися незворотно зросійщеними, вражали ходом українізації. По всьому місті розвішували українські вивіски, плакати і т. д. В донбаські російські школи навіть привозили україномовних викладачів із заходу УРСР.

Важливо, що українізація підтримувалася з низів, бо в містах окрім російських робітників завжди були присутні вихідці з Наддніпрянської України + місцеві українці. Індустріалізація та колективізація змусила багатьох українців шукати кращої долі на Донбасі, внаслідок чого український елемент почав домінувати в регіоні

Звісно ж москва була не в захваті. “Серце союзу”, без якого срср легше множиться на нуль, налюднили українські селяни, які, з точки зору влади, були потенційними націоналістами. Національна свідомість в містах сягнула свого піку. Донбас постав перед можливістю незворотньої українізації. Політична гегемонія москви в регіоні була під загрозою.

Далі буде..

Кредити: Свобода і терор у Донбасі, Гіроакі Куромія Відкрити / Коментувати

2022-08-09 19:09:21 Я вам тут карту приніс..

І я вам покажу кому колись належав горезвісний бєлгород. Виявляється нам. Цей епіцентр “хлопків” був у складі УНР від 10 квітня 1918 до 20 грудня 1918 і підпорядковувався Харкову. В цей час у місті навіть зароджувався український двіж: преса та освіта

Коли більшовики окупували місто, воно фактично стало столицею радянської України. Тут майже два тижні знаходився так званий “тимчасовий робітничо-селянський уряд України”. Невдовзі росіяни вирішили, що місто таки належить їм, і от тепер воно по той бік кордону.

Що думаєте, треба нам той бєлгород? Відкрити / Коментувати

2022-08-06 10:01:06 ​​ З‘їжджай від батьків або НЕ модернізуйся

Кінець 19 століття, Україна. У селі демографічний бум - смертність значно впала завдяки розвитку медицини. Людей на квадратний метр землі стало більше, а от самої земельки не побільшало, тож прогодувати всіх вкрай складно. Молоді хлопці вимушені покидати рідні села і шукати кращої долі в містах.

Ти живеш у батьківській сільській хаті, у строго ієрархічному вертикальному суспільстві. На тебе з неба дивиться Бог, який тут усім заправляє. Релігія посідає ключове місце в житті твоєї громади, отже ти насамперед не українець чи поляк, а православний або ж католик.

Твоє життя в руках твоїх батьків. Їм належить земля на якій ти живеш і яка тебе годує, відповідно вони й вирішують як тобі жити, та навіть з ким тобі одружуватись. Авторитет старших беззаперечний і ти знаєш, що десь далеко живе бос всіх старших - цар, якому теж треба коритися

Будь-які зміни в твоєму способі життя не бажані. Є давно перевірені методи, що допоможуть тобі вижити, а будь-яке відхилення від них може призвести до смерті.


..зʼїжджаєш від батьків в місто чи ще кудись..


Тепер ти не залежиш від батьків, а “робиш себе сам”. Ти сам заробляєш на себе, вирішуєш як тобі жити, з ким одружуватись, в яку церкву тобі ходити, і чи ходити взагалі.

І батьки десь далеко, і цар якось вже не так круто виглядає, бо шо це взагалі за дич: чувак отримав престол від баті бо просто народився першим. Прям як твій старший брат, народився першим і тепер вся батьківська земля перейде йому в спадок, а ти роби шо хочеш

У місті де багацько незнайомих людей ти починаєш розрізняти своїх та чужих за їхньою мовою. Тепер ти насамперед українець, хоча й продовжуєш ходити до церкви.

До речі вітаю, ти навчився читати, бо цього вимагає твоя робота. Тепер ти здатен мислити абстрактно і осягнути такі поняття як нація, клас та навіть зрозуміти церковні догми.

І взагалі звикай набувати нових скілів, бо світ навколо швидко змінюється і за ним потрібно встигати, бо інакше гикнеш)) Відкрити / Коментувати

2022-08-04 18:08:01 ​​Альтернатива зросійщеному Донбасу

Любитель руського міра натрапляє на машину часу. Хитромудра машинерія закидує його в Луганськ початку 20 ст. Звісно ж за це, на його думку, треба випити, тож він завалюється в найближчу корчму. У пошуках товариства московит підсідає до місцевих мужиків.

Сповнений руськомірності, він з ходу починає втирати місцевим щось про “мижебратья” та “адін народ”. Невдовзі в односторонньому порядку відбувається бійка і різанина. Труп прибульця з майбутнього викидають на луганську вулицю.

-------------------------------------

Може здатися, що українці Донбасу десятиліттями тільки сиділи і чекали поки їх зросіянять. Та це не зовсім так. Я точно не перебільшу, якщо назву відносини між українцями та росіянами на Донбасі “напруженими”.

Донбас був таким собі прохідним двором імперії, дитям індустріалізації. Швидкий економічний ріст породив низку соціальних проблем і конфліктів. Міжетнічна напруга в регіоні завжди зашкалювала, і він став полем бою між українцями та росіянами.

…часи росіянської імперії...

Українські та російські села на Донбасі зазвичай тримали дистанцію один від одного: вони майже не змішувались, хоча й вели одинаковий спосіб життя. Точно не з великої любові місцеві українці називали росіян кацапами, грачами та когутами

На Донбасі селяни мали в середньому набагато більше землі ніж їхні північні колеги. Саме тому, на відміну від жителів росії, вони не надто рвалися із просторих сіл у тісний підземний світ шахт, де праця була надзвичайно складною.

Через це російський елемент в містах завжди був значним. Між понаїхавшими російськими робітниками та місцевими україномовними селянами існував споконвічний конфлікт, зокрема через жінок (бо москалі зазвичай приїздили без жінок).

Та навіть в самих містах українці та росіяни завжди щось не ділили. Ця ворожнеча систематично виливалася в найдикіші форми різанини:

...тим часом в Луганську...

В добільшовицькому Луганську існувала постійна ворожнеча між його районами — самим містом, де жили російські робітники, та лівобережним українським селом Кам’яний Брід. Вони так ненавиділи одні одних, що було небезпечно перетинати кордон іншого району - чужинця принижували і били.

Місцеві українці в багатьох випадках брали гору: 4-5 українців могли побити аж до 25 росіян. Звичною була ситуація, коли українець, перебуваючи у доброму гуморі, ішов у район робітничого класу “бити кацапів”. І як же потім ці люди спокійно "проковтнули" зросійщення?

Далі буде..

Кредити: Свобода і терор у Донбасі, Гіроакі Куромія Відкрити / Коментувати

2022-07-28 18:02:00 СРСР велич чи неміч 2.0

Любі підписники, я увімкнув реакції та коментарі - користуйтесь)

СРСР закріпачив селян опісля того, як це було мейнстрімом - за колективізації 1928-33 рр. Аж до 1974 ( ) радянські селяни не мали паспортів. Це означає, що їм було дуже складно, а подекуди і неможливо, влаштуватися в місті. В системі, де без бумажки ти букашка, вони були прикріплені до колгоспу, як кріпаки до феоду.

Звісно ж був ряд способів відпетляти від колгоспу, але все залежало насамперед від доброї волі начальства. Влада штучно утримувала населення в селах, аби воно не виїхало у пошуках кращої долі і радянське господарство не гикнуло остаточно. Зрештою й саму паспортизацію провели не заради добробуту селян - на заводах бракувало робочих рук.

Рабство - це все, що комуністи змогли запропонувати селянам.

Якщо українські селяни (більша частина українців) з півстоліття були здебільшого невиїзними, то хто "замість них" заселяв українські міста? Відкрити / Коментувати

2022-07-25 20:42:28 Століття великого спрощення

Ще якихось сто років тому на кожен регіон України претендувало щонайменше дві нації: українська і ще якась.

Поляки зазіхали на Волинь та Галичину, і не проти були відтягнути свої кордони до Дніпра. Угорці дуже хотіли Закарпаття, але їх в цьому переграла Чехословаччина. Румуни теж не залишались осторонь і поклали око на Буковину та Бессарабію. Німці сприймали наші землі як свій потенційний "життєвий простір". Навіть з білорусами у нас були спірні території на Поліссі. Ну і звісно росіяни, спершу білі, а потім червоні, вважали всю Україну своїм заднім двором.

З того часу майже всі наші сусіди відмовилися від своїх територіальних претензій. Тільки один сасєд так і не зсунувся з мертвої точки.

Події минулого століття все спростили: залишились лише росіяни. Відкрити / Коментувати