(Продовження історії про мою алкозалежність) Опинившись в Німе | Сенси та когніції

(Продовження історії про мою алкозалежність) Опинившись в Німеччині я відчула себе ніби в раю - тут у мене з'явилось все: комфортні умови проживання у гарному будиночку, кишенькові гроші, смачна і різноманітна їжа, купа нових вражень та трохи згодом - коханий німецький бойфренд. А ще я долучилася високої культури пиття. Я жила в сім'ї, в якої був винний підвал з широким вибором вин з різних куточків світу. Тато та мама маленького хлопчика, якого я доглядала, полюбляли розпити пляшечку піно грі чи совіньйону за вечерею і завжди пропонували мені долучитися. Спочатку я часто відмовлялася, шуткуючи, що не хочу стати алкоголіком, але скоро з'ясувалося,  що випити келих-другий зі стейком та салатом - це найсмачніша вечеря у житті і найгарніша єропейська традиція, що немає нічого спільного з  буханням горілки з пластикових стаканчиків на під'їзді.

Трохи згодом я поміняла приймаючу сім'ю. Дивно, в новій родині не підтримували високу західну культуру винолюбства і пили тільки на свята, але я продовжила вшановувати набуту традицію самостійно.

Повернувшись в Україну, я привезла її з собою. Нажаль, в Україні вибір доступних сухих вин тоді був дуже обмеженим, але я відкрила для себе кримські коньяки. Тоді були золоті часи - я закінчила вуз, оплакала розставання з німцем та поховану мрію навчатися в Німеччині та вирішила поглибити знання німецької ще в Австрії (жити з батьками після року шикарного та вільного лайфстайлу було важко).

Поїхала я туди десь за півроку та залишалася всього чотири місяці через важкі стосунки з приймаючою родиною. Там моє винолюбство вкорінилося остаточно, бо життя на безлюдному хуторі та відсутність спільних інтересів з батьками дітей, що я доглядала треба було якось скрашувати.

Той досвід, хоч і був важким для мене,  але дозволив вперше відчути любов до рідного Києва і згодом вилився в книгу. Повернулася я навесні, влаштувалася на роботу перекладачкою у брачну агенцію, підробляла перекладами на фрилансі, зустрічалась з друзями,  завела коханця, ходила на йогу, культурно випивала щовечора і приблизно так було ще років 8-9.

Я змінювала місця роботи та чоловіків, але продовжувала "культурно випивати". Ну і що, що часто насамоті? Я завжди знала міру, соціалізувалася, алкоголь здавалося ніяк не шкодив моєму молодому організму - я прекрасно себе почувала, вела активний спосіб життя, ходила по тренінгах, зростала кар'єрно і все таке інше. З батьками після Австрії я вже не жила і заходила до них рідко до самої смерті тата. Коли це сталося, я вирішила повернутися, бо здавалося, що тепер буде емоційно безпечно, а в мене там своя кімната. Мені було 26, я працювала, але чомусь вирішила повернутися до матері, з якою в мене були найскладніші стосунки у житті (співзалежність та сепарація - це окрема тема). Тільки написавши це зараз, я розумію, що у наступні 3-4 роки мій алкоголізм став прогресувати скоріш за все під впливом цих складних стосунків з щоденними сутичками та в оточенні,  де я зростала, спостерігаючи батька, що вживав. Я, і так схожа на татка зовнішньо стала ніби відчувати його зсередини, реагуючи на матір, що взаємодіяла зі мною за всіма канонами співзалежності - і це не стосувалося мого вживання. Хоча мама знала, що я випиваю, вона здебільшого закривала на це очі, адже я робила це таємно та тихо. Наші сварки стосувалися побуту, моїх кордонів та різних поглядів на світ (мама ходила до протестанської церкви та наполегливо намагалася мене навернути до бога). Пишу це все не заради звинувачення батьків, бо вже відрефлексувала це, а як факти без яких неможливо правдиво розповісти цю історію.

На тому етапі алкоголь був для мене найкращим другом. Коли було сумно чи одиноко, я завжди вирівнювалася ввечері вже після пари ковтків, коли було добре - я розганяла гарний настрій до ейфорічного. І ще завжди почувалася творчо. Тоді я багато писала і алко часто був каталізатором процесу, коли уява миттєво розквітала, а натхнення лилося через край.