Що антропологи роблять у спортзалах? Де тільки антрополог | Антропологинька
Що антропологи роблять у спортзалах?
Де тільки антропологи не проводили свої дослідження: в африканських шахтах, в італійських селах, у британських пабах, на американських фермах і в тисячі інших несподіваних місць. Але завжди ці місця є не самоціллю, а приводом осмислити щось глибше – уявлення людей про світ.
Антропологиня Крістіна Хедблом провела своє дослідження у шведських спортзалах. Навіщо? Бо це було саме те місце, де вона могла безпосередньо зіткнутися з уявленнями людей про те, як працює їхнє тіло, і побачити, звідки вони беруть розуміння того, як саме треба рухатись під час фізичних вправ.
Свої відкриття Крістіна виклала у прекрасній і дуже просто написаній книзі «“Тіло створене, щоб рухатись”: культура спортзалів і фітнесу у Швеції» (2009). Зізнаюся чесно – прочитала на одному диханні і нетерпляче хочу поділитися основними думками:
Які рухи є фізичними вправами?
Крістін наводить аналогію з танцем. Як знати, де просто помах рук і рух ніг, а де – танець? Як можна відрізнити одні рухи від інших? Ми вважаємо, що люди танцюють, тільки якщо вони роблять ці рухи в певному контексті. Так само і з фізичними вправами. Згинання тіла в певний спосіб на вечірці спортом не буде. А от таке ж згинання тіла в залі – це вже фізкультура.
Чому люди ходять до спортзалу?
Є три групи причин, які змушують людей відвідувати спортзал:
Механічні (внутрішні) – бажання добре почуватись, задля здоров’я, реабілітації тощо.
Естетичні (зовнішні) – бажання мати певну зовнішність і прагнення тілесної краси.
Змішані
Але насправді інтерв’ю з відвідувачами залів показали, що прямо люди готові зізнаватися тільки в механічних причинах занять спортом. Справа в тому, що (принаймні у Швеції) про естетичні причини для фізичної активності в суспільстві говорити не прийнято. Жінки після 40 стверджували, що для їхнього віку недоречно зациклюватись на красі. Тоді як для чоловіків визнання того, що вони займаються естетичним самовдосконаленням – це зізнання у фемінності або гомосексуальності.
Звідки береться знання про те, як має рухатись тіло?
Основним джерелом знань про тіло і його рух Крістін називає інструкторів у залі. Але у процесі свого антропологічного дослідження вона виявила, що крім формальних інструкторів є ще цілий ряд людей, які виконують ті ж функції, але без оплати і працевлаштування. Це неформальні лідери – ті, хто «знає правду» про те, як тренуватись, і володіє символічним капіталом: найдосвідченіші відвідувачі; найбільш накачані відвідувачі; професійні спортсмени; люди, чия професія пов’язана з тілесністю (лікарі, масажисти, вчителі біології, тощо).
Але тривале включене спостереження в залі дозволило побачити ще одне джерело уявлень про рух і тіло – менш очевидне, але не менш важливе. Йдеться про самі тренажери, які змушують людей виконувати певні рухи певним чином. І це визначається чиїмось зовнішнім баченням того, як рухи мають бути виконані.
Як у спортзалі відтворюються уявлення суспільства про тіло?
Спортзал – це унікальний простір, адже в ньому реалізуються сконструйовані в суспільстві ідеали про красу і здоров’я. Але антропологічний погляд на культуру спортзалів і фітнесу показує, що уявлення людей про ідеали, стилі і техніки фізичних вправ можуть протилежно відрізнятися в межах одного залу. Справа в тому, як знання, створене фахівцями з функціонування тіла (науковців, медиків), доходить до людей, які практикують фізичні вправи. А доходить воно через авторитетних посередників (медіа, спортсменів, блогерів, інструкторів тощо). І от саме від того, як вони зрозуміли отриману інформацію залежить те уявлення, яке складеться в майбутньому відвідувачів залів.
Як думаєте, а що показало б аналогічне дослідження в Україні: механічні чи естетичні причини відвідування залу?
#anthropologicalreading
