Дорослішання на районі, або Чому гето такі жорстокі? З 2 | Антропологинька
Дорослішання на районі, або Чому гето такі жорстокі?
З 2007 по 2013 рік група антропологів знімала квартиру в найбіднішому кварталі пуерто-риканського гето у Філадельфії. Поступово дослідникам вдалося влитися в життя району, заприятелювати з місцевими і зануритися в побут місцевих наркоторговців і їхніх родин. Антропологи роками спостерігали за тим, як продавці наркотиків штовхають товар на своїх точках, як вибудовують ієрархії, як конфліктують з поліцією та один з одним, і як опиняються зрештою у в’язниці, стикаючись із ще більшим рівнем насильства, ніж на вулицях гето.
На основі цих спостережень автори опублікували чимало вражаючих етнографічних статей про життя у гето. Сьогодні я перекажу найцікавіше з їхньої відносно свіжої роботи, що має назву «Дорослішання посеред смертельного бетонного гето в США» (2019).
Гето, де проходило дослідження, – це колишня закинута філадельфійська промзона ХІХ ст., куди у 1950-х почали переселятися мігранти з Пуерто-Рико в пошуках роботи. Однак влаштуватися вдавалось одиницям. І нові мігранти потрапляли до середовища, де в ситуації тотального безробіття встигло вирости вже друге покоління. Виходом для багатьох стала робота в нелегальному бізнесі. Продаж наркотиків забезпечував ризикові, але легкі гроші. Зрештою це була та робота, яку можна виконувати з раннього віку і до повноліття встигнути досягнути кар’єрного росту, ставши «bichote» (пуерто-риканське сленгове слово, що означає нарко-боса).
Свою розповідь про життя наркоторговців у гето антропологи побудували довкола історії дорослішання своїх їхніх сусідів по будинку – Тіто і його молодшого брата Лео.
Результати антропологічних спостережень дозволили показати, що дорослішання на районі накладає на хлопчика обов’язок до насильства. Адже статус «bichote» потрібно заслужити і довести своїми діями. Йдеться про вміння бути «лідером серед рівних». Найбільшу повагу на районі викликають регулярна демонстрація власної відваги, брутальності, а також щедрість до своїх. Оця брутальність –це не лише вулична естетика, а ключовий компонент концепції маскулінної самоповаги. Наприклад, у гето особливо цінується вміння безстрашно вступати в близький кулачний бій, а не просто лякати противника вогнепальною зброєю.
Тіто і Лео по черзі пройшли шлях від звичайних хлопчиків з бідного кварталу до bichote, з усіма фінансовими і статусними перевагами цієї ролі. Вони багато працювали і багато зусиль доклали до того, щоб отримати повагу в очах інших. Але роль нарко-боса передбачає постійні виклики цьому статусу і вимагає вміння швидко на них реагувати з усією можливою брутальністю. Саме такі реакції призвели обох братів до надміру експресивних дій, що завершились вбивством колег-наркоторговців. Тіто і Лео один за одним потрапили до в’язниці.
Якщо поглянути на дорослішання цих пуерто-риканських дітей з антропологічної перспективи (ви ж уже зчитали відсилку у назві статті до роботи Маргарет Мід «Дорослішання на Самоа», правда?), то можна побачити в їхній поведінці відголоски уявлень про американську мрію. Так-так, саме американську мрію – можливість досягнути успіху будь-кому, завдяки своїй працелюбності, відвазі, наполегливості та рішучості. Продаж наркотиків для дітей з гето – це те саме підприємництво. Навіть якщо воно супроводжується насильством, від якого в результаті страждають усі. Бо ж кожного разу новий bichote упевнений, що зможе бути спритнішим, ніж свої попередники, і зреалізує власну мрію про гідне щасливе життя в найкращій країні світу.
#anthropologicalreading
