Третя частина.
Ми на великій промці невідомо чи відрізані від своїх.
За триста метрів по комусь гатить станковий кулемет ворога,а нас вишуковує дрон-розвідник аби навести міномет.
Моє відморожене тіло,яке від лежання у березні на сирій землі вдивляючись у приціл,затерпло до стану мороженого овоча,ще трошки і думаю я б не міг продовжувати козацький рід.
Але наш командир дав приказ«Негайно.*****НЕГАЙНО РУШ ,один за одним під стіною міняти місце дислокації»
Приказ був дивний ,враховуючи ,що місце я собі якось трошки нагрів,але коли за хвилину туди почали падати 120-ті міни - питання доцільності приказу відпало само собою. Одночасно із тим вони почали тягнутися за нами і це мені перестало подобатися,а потім світ замовк.Замовк
,слава Богу,не назавжи і через секунд двадцять я почав щось чути немов би десь там далечко за рогом війнонька.Як вже стало зрозуміло,це був приліт і приліт майже в ціль.Врятували нас три речі: Господь ,командир та промислові рельси….
