​​Писати фентезі на основі історії реальних країн, тільки повн | Do not disturb writer at work

​​Писати фентезі на основі історії реальних країн, тільки повністю загортати його в іншосвітнє покривало, - це доволі весело.

По-перше, коли тобі вдається загорнути певну реальну подію чи дію реальної історичної особи так, щоб це ідеально лягло у фантастичний сюжет, почуваєшся як Фредді Мерк'юрі на відомому мемі. Юхууу, оце ви бачили таке? Оце так пасхалочка! І як воно лягло, ммм! І лише потім доводиться нагадувати собі: вгамуйся, мало хто читав монографії про твоїх середньовічних мужиків, це навіть не історія України, ніхто нічого не знає про Олів'є де Кліссона, ну добре, може хтось читав трохи Конан Дойла, ну може хтось ще краєм ока читав Дрюона, але ТАК ГЛИБОКО ніхто не копав, нікому не треба, та і хто впізнає його в пір'ї, боже, цей мужик вмер 700 років тому, ВГАМУЙСЯ

По-друге, раптом знаходяться факти про реальних історичних осіб, які або підтверджують вигадану лінію, або просто ідеально лягають у наступний сюжет. Замальовка: я, о другій годині ночі, читаю книжку про англійських принцес, писану в 19 столітті, і знаходжу там маленьку зноску про те, що персонажа Х звинувачували в залицяннях до герцогині Y, накладаю це все на вже існуючу лінію протистояння персонажа Х і герцога Z і ору АААААААААА ТА ЯК ЦЕ ТАК, НЕ БУВАЄ ТАКОГО, ЦЕ Ж ІДЕАЛЬНО

По-третє, фентезі дає змогу міксувати реальні події, розтягнуті на багато років, у один щільний сюжет. Але тоді з'являється певна проблема: в твоїй голові персонажам уже 25-30-40 років, а на ділі їм все так само 18-20, бо сюжет ущільнився, а писати "минуло десять років..." без пояснень якось не хочеться. Особливо це відчувається при "відперсонажному" писанні, яке практикую я, де розвиток характерів і їхніх сюжетних ліній превалює над усім іншим.
Загалом, цікавий досвід, так.