Do not disturb writer at work

2022-02-24 14:54:33 Національний банк України відкрив спеціальний рахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України.
⠀
Реквізити офіційного спеціального рахунку: UA843000010000000047330992708
⠀
Рахунок – мультивалютний, він створений та відкритий як для переказу коштів від міжнародних партнерів та донорів – у іноземній валюті (долари США, євро, британські фунти), так і від українського бізнесу та громадян – у національній валюті. Відкрити / Коментувати

2022-02-11 17:39:29 Якщо все буде добре, то за два тижні у київській книгарні “Сенс” “Зоряна фортеця” проведе тиждень фантастики! Зустрінемося в офлайні! Беріть гарний настрій і вакцинованих друзів

Мої події:
Понеділок 21 лютого.
19:00 – 20:15.
Дискусія «Як описати реальні та вигадані міста у фантастичних творах».
Розмовлятимуть Ірина Грабовська, Світлана Тараторіна та Олег Сілін.

Вівторок 22 лютого.
19:00 – 20:15.
«Герої сучасних міст. Вигадані чи справжні?» Презентація міжавторської збірки «Агенція «Незалежність».
Учасниці: Анастасія Гетманська, Ірина Грабовська, Світлана Тараторіна. Модерує Олег Сілін.

Повна програма заходів - у події на ФБ: https://www.facebook.com/events/663698814766137/ Відкрити / Коментувати

2022-02-08 16:11:24 Про роботу над серіями

Тут в інстаграмі спитали, як працюють над трилогією, і я вирішила написати пост, можливо, це буде комусь ще цікаво.

Є кілька підходів:
- писати одразу 3 книги, редагувати їх послідовно, шукати видавця на всю серію.
- писати першу книгу, редагувати, зупиняти роботу, поки не знайдеш видавця на першу (і 2 інші).
- писати першу книгу, шукати видавця, паралельно пишучи продовження.

Я працюю за другим принципом зазвичай. Тому "Леобург" одразу йшов, як дилогія, і коли ми в 2019 видали першу книгу, друга, довгописна, вийшла одразу в 2020 році, не змушуючи нікого чекати роками продовження. Зараз я майже дописала другу книгу трилогії, а перша - "Зірки й кістки" - тільки потрапила до редактора.

Тут назріває питання: чи сильно змінюється текст першої після роботи з редактором і чи не доведеться потім під нього переписувати другу.

Так, іноді змінюється доволі сильно, але, повірте, вам у 100 разів легше підкорегувати другу під першу, ніж чекати повністю довершену першу, а тоді тільки братися за другу. І взагалі, мега зручно мати змогу корегувати першу книгу, розвішуючи в ній певні деталі, які стрельнуть далі. Тому я не рекомендую віддавати в друк першу, поки не написано принаймні 50% другої. Єдине виключення - якщо частини абсолютно незалежні одна від одної, не об'єднані спільним сюжетом, тоді чекати нема сенсу.

Якщо є питання, пишіть, або поділіться власним досвідом, як працюєте над серіями ви? Відкрити / Коментувати

2022-02-06 21:34:18 ​​"Леобург" Ірина Грабовська.

Знайомство з авторкою у мене почалось ще в далекому в 2014 році, саме з початку військової агресії РФ в нашій країні. Тоді я її знав, як звичайного користувача соціальних мереж.  Приблизно через 2 роки, вона видала свій перший примірник першої частини діології "Остання обитель бунтарства".

Книга мене дійсно вразила. Настільки сподобалась сама історія, що неможливо передати. Книга, яка тримає в напрузі протягом двох частин і, що саме головне, читається дуже легко. Авторка підіймає важливі питання, порівнюючи події у вигаданому світі з сучасною Україною.

Чесно кажучи, до діології я не міг визначитись, подобається мені фентезі чи ні. Але авторка своєю книгою, так би мовити, змусила полюбити мене жанр фентезі.

Це дійсно не просто цікава книга, вона дуже крута.

Авторка створила стимпанковий світ, який мені дуже до вподоби. І це дійсно додає діології інший смак, який затягує в читання по самі вуха.

Саме головне, книгу потрібно читати, в повній тиші. Велика кількість персонажів, сюжетна лінія, все це потрібно тримати в голові постійно. Хочу відмітити, що це фішка книги.

В другій частині (Остання війна імперій), авторка настільки круто описала політичну лінію, що під час читання не зміг відірватися.

Саме головне в цій історії те, що авторка настільки легко описала світ, який дуже легко уявити. Не потрібно вигадувати, зосереджуватись, а легко уявляєш все, начебто знаходишся поруч з головними героями.

Книгу раджу всім, дійсно якісне фентезі, в якому все дуже круто описано.

10/10 Відкрити / Коментувати

2022-02-06 14:28:01 Вчора чудово погомоніли з дівчатами - Наталією Довгопол і Ярославою Литвин - на каналі Люби “Любов до книг”. Отут відео:



Відповіли на купу питань від читачів! Відкрити / Коментувати

2022-01-27 20:31:47 - Слово, чому ти не твердая криця?
- Та я навіть дуже твердая!
"Старша Едда" зупинила снайперську кулю. Більше ніхто не постраждав. Відкрити / Коментувати

2022-01-26 17:55:17 ​​Коллі Вілліс "Книга судного дня"

#AV_відгук

Коли я бачу "14 століття", я не думаю, одразу купую і читаю Тому я дуже здивувалася, що не помітила книгу, яку в 2015 році видало Видавництво НК Богдан. А там - темпоральна фантастика, машина часу і подорож з 2054 року в 1348, у розпал Чорної смерті.

Авторка - надзвичайно титулована, володарка Небули і Г'юго, одна з "магістрів фантастики", Конні Вілліс, але книга доволі старенька, 1992 року. Коротко про зав'язку - юна студентка-мед'євістка Ківрін відправляється в 1320 рік для вивчення різдвяних ритуалів, але все йде не так, і через парадокси машини часу її закидає в Англію на тридцять років пізніше. Дуже невдало закидає.

Мені було дуже важко оцінювати цю книгу, вона надто нерівномірна, але при цьому зачіпає за живе дуже глибоко. Авторка взялася одночасно за конструювання майбутнього (2054 рік), проблеми пандемій і уважне, детальне прописування середньовіччя - і воно виписане дуже достовірно на побутовому рівні - з усіма проблемами і цікавинками. Є кілька зауваг, але вони не псують картину.

Але при цьому в книзі очевидно провисає дія десь з починаючи з 10% і до 70%, забагато зайвих персонажів (з 20-25 людей, яких описують в 2054 році, реально запам’ятати 4), і забагато уваги подіям у нашому столітті. Чимало читачів взялися читати "Книгу..." в 2020, на хвилі популярності літератури про пандемії, і були розчаровані. Я ж читала заради часів правління Едварда ІІІ - і не розчарувалася. Тут так невимовно трагічно і достовірно виписана середньовічна частина, що просто морозець по спині.

Втім, мене страшнно бісила непродумана підготовка експедиції в минуле і в цілому - вид на 2054 рік з 1992. Неозброєну дівчину відправляють у століття, коли жінка без супроводу і родини була ідеальною мішенню. Чому не дати Ківрін супровідника, з яким вони могли вивчати те середньовіччя вздовж і впоперек, не наражаючись на додаткову небезпеку? Вона взагалі студентка! Чому її скидають у лісі без жодного обладнання? Колін пізніше взяв з собою локатор, чому його не дали їй?

Їй вживили чіп-диктофон у руку, пустили в кров хімічний перекладач зі староанглійської, але при цьому в 2054 році досі використовують стаціонарні телефони? На біса вони, чому тоді усі не ходять з чіпами? Навіщо взагалі було робити 2054 рік, а не 1992, тільки в альтернативній реальності? Я здебільшого не звертаю уваги на баги світобудови, бо мене в першу чергу цікавлять персонажі, але ці білі нитки неможливо не помітити. Ще цікаво було, як авторка писала в 1993 про Пандемію-2014 року, що лише трошки розминулася у часі з ковідом-19. Ну, і брак туалетного паперу в епідемію - теж цікава деталь)
І все ж останні 30% книги читаються на одному подиху, і вони страшенно сумні і піднесені водночас. Ми зживаємося з родиною, до якої прибилася Ківрін, з людьми з села, і спостерігати величезну трагедію, яка спіткала Європу, коли це не просто цифри, а реальні люди, дуже страшно.

Якось так. Я останнім часом нечасто пишу відгуки на книжки, бо читання перетворилося для мене на марафон і сил на враження уже нема. Але ця книга, попри всі недоліки, все ж розбиває серце in a good way, і я б хотіла, аби ви прочитали її, а "Богдан" переклав серію далі. Відкрити / Коментувати

2022-01-20 11:10:14 ​​Якось літературознавиця Галина Глодзь та ватиканіст Олексій Браславець проводили неформальний курс про культуру середньовічного міста. І Галина зрозуміла: вона категорично не встигає розповісти усі байки, показати кумедні та скандальні картинки та пояснити контексти. Наприклад - чому рани Христові на деяких середньовічних малюнках зумисно схожі на вульву ))

Тоді Галина вирішила створити власний майданчик, щоб ділитися усім, що вона знає про цікавезну середньовічну культуру. Тим більше, що між курсами вона фактично живе з середньовічними текстами й дослідженнями про середньовіччя.

Так виник канал страшно середньовічне. Літературознавиця збирає там картинки тих часів, звертає увагу на деталі і пояснює, чому у Єви стерте обличчя, або чому у малюків в ручках цвяхи. А ще там є середньовічні обіймашки та навіть середньовічний песик ))

Коротше, беріть та підписуйтеся, і отримуйте порції кумедного середньовіччя, описаного в дуже приємному стилі: @so_medieval

P. S. А ще Галина Глодзь - авторка книжки “Бустрофедон та інші. Коротка історія читання”, яка виходила у Порталі.
Зверніть увагу, книжка прикольна :)

пост #направахреклами Відкрити / Коментувати

2022-01-20 11:10:14 Мені дуже сподобався цей канал :) Відкрити / Коментувати

2022-01-19 21:26:39 Розповіли сьогодні з дівчатами з Фантастичних talks про наші новинки, які вийдуть у 2022 році у видавництві Vivat.

Розкрили певні секрети сюжетів, дехто навіть показав персонажів Ходіть дивитися відео:

Відкрити / Коментувати